На овечих фермах зараз — гаряча пора. І це не дивно, адже кінець жовтня—початок листопада якнайкращий час для продажу овець на м’ясо чи шкури. «Взагалі–то, — розповідає «УМ» Мирон Комарницький, власник господарства, розташованого в селі Комарники Турківського району Львівської області, — у жовтні ми ще мали стригти овець. Але оскільки погода раптово зіпсувалась і стовпчик термометра опустився надто низько, ми вирішили не стригти овечок. А от продати закупівельникам кілька баранчиків і засолити кілька шкур — якраз найкращий час».

Виняткове значення картоплі для нашого продовольчого кошика ще раз засвідчила оприлюднена нещодавно експертами Укркоопспілки трійка найпопулярніших в державі продуктів, куди увійшли якраз картопля, м’ясо та фрукти. За статистикою, Україна посідає п’яте місце у світі за її вирощуванням і четверте — за споживанням на душу населення, яке становить щорічно по 133 кілограми на шлунок пересічного українця — при нормі 123. Варто навести і ще кілька промовистих цифр, що прозвучали під час другої міжнародної конференції «Комерційне плодоовочівництво в Україні–2011». Виробництво бараболі (в західних областях картоплю називають переважно так) у нашій країні стабільне протягом кількох останніх років і коливається у межах 18—20 мільйонів тонн, при цьому втрати при збиранні і зберіганні сягають 15—20 процентів. У структурі споживання на харч населенню іде близько 33 відсотків, 20 — на корм для сільськогосподарської живності, 27 — на насіння, і лише один — на переробку.

При цьому лише 13 процентів найпопулярнішої у нас городини, за твердженням агроекспертів, проходить через цивілізований ринок. А щодо експорту, то, приміром, минулоріч він становив всього 7 тисяч тонн, оскільки українська картопля на світових ринках залишається неконкурентоспроможною.

Осінь у селянина завершується... ну не те щоб обжинками, а підрахунками: скільки грошей витратили за сезон і скільки заробили. Чи втратили... Особливо міцно приживається ця традиція у господарствах, які сіють і жнуть не на свої, а на позичені, тобто кредитні, кошти. Але головна особливість нинішнього сільськогосподарського сезону — відчутний удар по кишені отримали навіть потужні аграрні структури. У 2011 р. ті, хто раніше вважав себе захищеними від ринкових кон’юнктур, нині починають думати про закриття.

Цього чоловіка щотижня можна побачити на фермерському ринку Луцька. Фермери довго воювали за право самим продавати вирощену продукцію й таки зуміли переконати владу: лучани тільки виграють, купуючи овочі та фрукти безпосередньо у виробника. І ось уже чотири роки, як міські мешканці скуповуються на фермерському ринку. Олег Галасун, заступник голови Асоціації фермерів і приватних землевласників Волинської області, є керівником цього проекту й одним із найактивніших продавців власної городини.

Неважко передбачити, що скасування мораторiю на продаж сiльгоспземель iз дозволом купувати їх у приватну власнiсть обумовить у нас не лише продовольчу кризу, а й катастрофу української держави i українцiв як нацiї.

Нещодавно на українському телебаченнi пролунало повiдомлення про те, що Верховна Рада України нарештi розробляє проект земельного банку України. Вiн видаватиме кредити пiд 1% рiчних, а на його створення просять 20 млрд. гривень. Для порiвняння: європейськi банки i кредитнi спiлки видають своїм аграрiям кредити пiд два–чотири вiдсотки. Незрозумiло, чи буде український земельний банк давати кредити пiд заставу врожаю, як це роблять зернотрейдери. Також не обґрунтовано, навiщо така велика сума — 20 млрд. гривень. Земельний банк обiцяли створити ще в 2003 роцi для пiдтримки власникiв земельних паїв, щоб вони не йшли iз землi i звiльнилися вiд зернотрейдерської кабали. Той мiльярд гривень, який видiляють зараз аграрiям iз бюджету, i мав iти аграрiям–пайовикам через банк.

До Андріївки, що в Покровському районі на Дніпропетровщині, я заїхав по дорозі з відрядження. Місцеве товариство з обмеженою відповідальністю «Земля» постало переді мною як така собі оаза благополуччя: скрізь квіти, ідеальне асфальтне покриття з новенькими ліхтарями при в’їзді до бази господарства. На самій території господарства я побачив бозна–скільки новенької техніки німецького, французького, італійського, американського виробництва — комбайни, обприскувачі, трактори, сушарка, сівалки, культиватори, плуги. Не менш вражають і новозбудовані два величезні зерносховища — тепер немає потреби зв’язуватися з елеваторами, які можуть добряче обібрати.

«Хто ж у вас господар?» — відразу поцікавився і чомусь подумав про якогось скоробагатька не з місцевих. Отож неабияк здивувався, коли господарем назвався невисокий на зріст чоловік у шортах, без пихатості і зверхності, що нерідко притаманні начальству. Це — Сергій Андрухов, директор товариства з обмеженою відповідальністю «Земля».

Виявляється, традиційний спосіб вирощування картоплі, коли ми її закопуємо, а потім підгортаємо землею кожен кущик, — занадто трудомісткий. Картопля чудово родить, якщо її просто накрити сіном чи соломою. Такі, здавалося б, на перший погляд, неможливі результати довели двоє газдів iз Турківщини.

В Україні триває запекла битва за врожай. Але не в колишньому радянському розумінні, що означало заклики до селян збирати колоски без втрат, а в новітньому недореформовано–капіталістичному. Тобто, як на цьому зерні заробити, щоб й інтереси всіх груп врахувати, і галузь остаточно не погубити. Поки що виходить не дуже...