Підконтрольні владі газети просто розважаються, перебріхуючи і смакуючи сюжети, які їм підкидають на прес-конференціях заохочені увагою заколотники. Їхній девіз — побільше галасу, у якому читач абсолютно не годний щось второпати, і поменше логіки.

Усім органам виконавчої влади можна тільки поспівчувати — вони й раніше спокою від своїх «законодавчих» колег не мали, а тепер узагалі замучаться, розгрібаючи депутатські запити. Адже завдяки рішенню Конституційного Суду у Верховній Раді — нововведення: відучора всі запити народних обранців направлятимуться до адресатів «автоматом». Раніше за кожен запит доводилося окремо голосувати, і парламентаріям, аби їхні «листи» до всіляких міністрів та прокурорів пішли за адресою, доводилося чимало побігати між фракціями, вмовляючи колег по залу підтримати їхню петицію. Відтепер для того, щоб надіслати «послання» тому чи іншому «виконавцю», достатньо просто написати запит і передати його спікеру, щоб оголосив. Голосувати ж доведеться тільки за офіційні звернення до Президента.

Дивно, здавалося б, на перший погляд, але питання про ставлення президента Сербії і Чорногорії Світозара Маровича до політичної реформи в Україні прозвучало першим на прес-конференції двох президентів під час візиту п. Маровича до Києва. Сербсько-чорногорський керівник, дарма що має далеко не зразково-демократичну країну, котра щойно звільнилася від режиму Мілошевича, був «радий старатися» і розповів про переваги «домінантної в Європі системи парламентської демократії».

Олександр Мороз уже вкотре (після 1996 року, коли парламенту на чолі з О.О. вдалося за ніч прийняти Конституцію) опинився на коні у питаннях внесення змін до Основного закону. Відповідний проект, направлений до Конституційного Суду на хвилі політреформи ще в липні комісією Верховної Ради (так званий проект Матвієнка—Мусіяки—Мороза), вчора одержав позитивний висновок КС. Невідповідним Конституції судді КС оголосили лише одне положення: про те, що парламент сам буде уповноважений офіційно коментувати закони. Наразі це право закріплене за суддями КС, тож нічого дивного в такому висновку суддів немає. Тим паче що на суть політреформи воно майже не впливає.

Ще кільканадцять місяців тому запевненням свіжопризначеного Генпрокурора Святослава Піскуна «розкрити «справу Гонгадзе» вже через рік» міг повірити тільки хтось або дуже наївний, або геть не знайомий з реаліями політичного життя сучасної України. Звісно, виконати свою обіцянку (щиру чи ні — це вже інше питання) Піскунові так і не вдалося — умови «демократії по-кучмівськи» не дозволили. Однак несподівано для всіх (а можливо, і для самого себе), включно з «хазяями» вулиці Банкової, «головний прокуратор» дозволив своїм безпосереднім та опосередкованим підлеглим підійти до офіційної розгадки на небезпечно близьку відстань. Святослава Михайловича з ГПУ, природно, «поперли», але ж маховик уже розкручено...

Досі про найближчі перспективи транспортування сировини нафтопроводом «Одеса—Броди» заявляла лише ВАТ «Укртранснафта». При цьому спецуповноважений з питань ЄАНТК Олександр Тодійчук досить обережно говорив про кампанії, які мають намір надати нафту для перегону її в напрямку Одеса—Броди. Учора Кахахстан офіційно заявив про це, називаючи конкретну цифру — 30 мільйонів тонн нафти. Учора під час офiцiйного вiзиту міністра закордонних справ України Костянтина Грищенка в Астану його казахський колега Касимжомарт Токаєв однозначно висловився щодо проекту «Одеса—Броди»: Казахстан зможе забезпечити постачання і транспортування до 30 мільйонів тонн нафти в Україну, пiдтвердив вiн.

Уперше за кілька років народні депутати заходили до вівторкової сесійної зали не лише для того, щоб подрімати під нудні доповіді по законопроектах, а й щоб понатискати на кнопки — вівторок 4 листопада мав започаткувати у ВР періоду після «оксамитової парламентської революції 2000 року» нову еру голосування не лише по четвергах. Але почин вийшов невдалим: замість «конвеєрним методом» ухвалювати закони, яких через постійно заблоковану роботу сесії назбирався стосик розміром з невелику дюну, народним обранцям узагалі довелося розійтися у своїх справах.

Криза у Верховній Раді наразі проходить під акомпанемент згадок про недавнє протистояння на Донбасі, проте згодом може проявити себе у «прокурорській» фазі. Поки що є всі підстави вважати, що поданий Президентом на затвердження шефом ГП Геннадій Васильєв через парламентське чистилище «пройде»: більшість, до складу якої входить більше 226 багнетів, підтримує кандидатуру чинного першого віце-спікера. Інша річ — «пакетне» затвердження його наступника на посаді, що обіцяє проходити із надзвичайним шумом. Адже новий рядок у трудовій книжці Васильєва цілком спроможний потягти за собою «ротацію» й іншого заступника Голови — «вигнаного» з СДПУ(о) Олександра Зінченка. На вчорашній прес-конференції Ющенко, Тимошенко та Мороз навіть припустили, що Банковій заманулося провести повну ротацію у парламенті, тому вона й провокує блокування роботи ВР.

У серпні цього року Кабінет Міністрів подав на розгляд парламенту черговий проект Закону «Про моніторинг телекомунікацій». Iдеться про відслідковування чи, як сказано у законі, про «зняття інформації з каналів електрозв'язку», ясна річ — «з метою забезпечення безпеки громадян, суспільства і держави». А таким каналом електрозв'язку є, у першу чергу, інтернетівський потік (трафік) — наприклад, ваша, шановний читачу (чи вашої фірми, або установи), електронна пошта.

Проект закону розробляла Служба безпеки України. Втім автора можна було б і не називати — той, хто читав проект, стовідсотково впізнає цей специфічний «почерк». Писався «закон про зняття інформації» на виконання президентського указу щодо боротьби з тероризмом — після сумнозвісних подій 11 вересня у Сполучених Штатах, хоча перші спроби офіційно й надовго поставити на контроль інтернет-трафік спостерігалися ще років чотири тому, тобто до терактів у США.

Власне, бажання спецслужб відслідковувати все, що ворушиться, старе як світ. І боротьба з тероризмом — справа, безперечно, потрібна та шляхетна. Все це ми чудово розуміємо. Але чомусь, після ознайомлення із СБУшним проектом, ваша авторка пригадала часи своєї ранньої-ранньої юності, коли на кожну ксерокопію треба було брати дозвіл у сумнозвісному «першому відділі», а кожна друкарська машинка мала бути зареєстрована в органах.

Учора Президент подав кандидатуру першого вiце-спiкера Геннадія Васильєва до ВР на затвердження Генпрокурором. У нього великий досвід роботи прокурором — це плюс. У Васильєва за плечима — написання нового Кримінально-процесуального кодексу (дарма, що розкритикованого і в хвіст і в гриву) — це теж плюс. Так вважає Василь Онопенко, голова парламентського Комітету з питань правової політики.