Коли я вперше почула про кекс, який має чекати місяць, перш ніж його з’їдять, існування такої дивини здалося мені якимось недоречним жартом. Місяць?! І що, не пліснявіє, не черствіє? Звісно, що природна і кулінарна цікавість взяли своє, і ось уже третій рік поспіль я печу цю дивовижу.

Коли осінь вже майже поступилася правами зимі, дні стали короткими, а вечори — довгими, сірими, похмурими і холодними, хочеться невилазно сидіти на дивані під пледом з гарячим чаєм у руках, а їсти щось таке ж зігріваюче, домашнє і затишне. А яка страва відповідає цим вимогам краще, ніж рагу?!

Кулінарний майстер–клас iз приготування суші, який в Українському домі проводили за сприяння Посольства Японії в Україні, проходив у рамках проекту «Японія в Україні 2011» і мав за мету донести через присутніх своєрідне послання–вдячність усім українцям за підтримку після катастрофи на японській атомній станції у березні цього року. Втім ненав’язливий офіціоз на заході був — невелика дещиця, яка, як приправа у стравах, лише підкреслила органічне поєднання у житті японців усіх сфер буття. А далі відомі майстри суші з Країни Східного Сонця Масайоші Казатто та Йошіда Кенсаку замиловували фотографіями своєї національної страви та вчили, як практично і за якими правилами формувати «кульки рису з рибою».

За середньовічним повір’ям, якщо ввечері віднести кошик моркви у ліс, то зранку в цьому кошику можна буде знайти чимало золота та інших коштовностей. Бо морква — це улюблена їжа гномів, відомих охоронців скарбів, отож вони щедро розплатяться за такий дарунок. Що можна сказати точно: за своїми поживними властивостями, кількістю вітамінів і користі, яку вона дає людині, власне моркву можна прирівняти до дорогоцінностей. Усі ж бо знають: здоров’я — золото.

Уже традиційними для Київського книжкового ярмарку «Медвін», який минулого тижня проходив учотирнадцяте, стали кулінарні майстер–класи письменників. Цього разу біля плити «Літературної кав’ярні» стояла і Наталя Тисовська, «Три таємниці Великого озера» якої вибороли цьогоріч срібну статуетку конкурсу «Коронація слова». Авторка відзначеного інтелектуально–пригодницького роману, де несподівано гармонійно переплітаються життя українців та індіанців, містика і реалії, вирішила поділитися рецептами оджибвейської кухні і влаштувала в Києві «День подяки на Великому озері», звичайно, адаптувавши традиційні для індіанців страви до наших реалій.

Перші страви, тобто їжа в рідкій консистенції, дуже добре засвоюються і насичують організм. Тому різні супчики — це запорука здоров’я і можливість не набрати зайві кілограми. (Звичайно, якщо ви не їсте винятково картопляно–вермішелеві перші страви). Якщо необхідність схуднути вже нагальна, не відчувати мук голоду допомагають дієтичні супи.

Якщо ви потрапите до Відня восени, вас на кожному кроці переслідуватимуть три «ш»: шніцель, штрудель, штурм! Якщо в іншу пору року, тоді останнє — а це ніяка не атака, а сезонний напій — замінить інше «ш»: шоколадні цукерки «Моцарт».

Починаючи із цієї осені, українці ще на один крок наблизилися до цивілізації: усі бажаючі зможуть відчути себе гурманами у малобюджетний спосіб. Два десятки фешенебельних закладів харчування у Львові та Києві протягом двох тижнів пропонуватимуть відвідувачам меню від власних шеф–кухарів за доступною ціною. У Львові з 14 по 28 листопада , а у Києві з 21 листопада по 5 грудня обід із трьох страв коштуватиме 145 гривень, із чотирьох та келихом вина — 195 гривень. Щоправда, насолодитися фірмовими наїдками під час Ресторанних сезонів можна буде з 11–ї ранку до 19–ї вечора. Які саме ресторани беруть участь у цьому сезоні, можна дізнатися з мережі Facebook та на сайті www.bestrest.in.ua. Звідти ж буде й інформація про меню та форми подачі страв. Зазвичай береться базовий принцип: готувати з місцевих сезонних продуктів, використовуючи палітру різноманітних кухонь: від національної та домашньої — до високої авторської та страв кращих світових стандартів.

Усе нове — добре забуте старе. І коли ми придбали для куховарства пузаті глиняні горщики, це для нас не видалося чимось надзвичайним: хтось пригадав запашні страви з бабусиної печі у подібних банячках, дехто — казку чи вірш зі свого дитинства.

Народна мудрість учить: буде хліб — буде й пісня. З огляду на святий обов’язок нагодувати домашніх і власний досвід можу сказати: спечу пиріг — голодним ніхто не залишиться, як би не крутили носом на борщ чи каші.