Директорка «Мистецького арсеналу» Наталя Заболотна за рівнем амбіційності дуже схожа на Юлію Тимошенко, але домовлятися вміє краще. Тому перша міжнародна київська бієнале сучасного мистецтва Arsenale 2012, яка у середу ввечері відкрилася в Києві,— це результат її амбіції стати топ–арт–персоною міжнародного рівня, помножений на мистецтво переговорника. Серед організаторів бієнале значаться Міністерство культури, КМДА, Державне управління справами, за підтримку дякують Арт–фонду Ігоря Воронова, а куратором Arsenale 2012 став британець Девід Еліот, який зробив собі ім’я як директор музеїв сучасного мистецтва в Стокгольмі, Токіо, Оксфорді, Стамбулі та як куратор Сіднейської бієнале сучасного мистецтва.

Про «грузинський феномен» не писав лише лінивий, і все ж кожен журналіст, який приїжджає в Сакартвело, шукає свою розгадку дива. Кореспондент «УМ», яка з командою Ukrainian Fashion Games побувала в Аджарії, фіксує зміни, що відбулися з цим курортним краєм за останні вісім років.

Кожний в Україні готується до Євро по–своєму — одні піднімають ціни на квартири, інші «латають» асфальт, «Мистецький арсенал» ударив Arsenale по бездоріжжю, а Віктор Пінчук підтягнув «важку артилерію» у вигляді всесвітньо відомого британського скульптора індійського походження Аніша Капура. У п’ятницю в PinchukArtCentre («ПінчукАртЦенрі») відкрилися три виставки: другий, третій і четвертий поверх займають 30 робіт коронованого найпрестижнішими преміями і нагородами Капура, в кімнатці на п’ятому поверсі, де зазвичай, експонують свої роботи всі українські художники, — віртуозна виставка «Ковдра, город, башта, хрест, доля» не менш шедеврального, ніж Капур, харків’янина Павла Макова, і весь п’ятий поверх відданий під оновлену експозицію з фондів PinchukArtCentre «Колекційна платформа 3: вічність сьогодення» — тут європейці знайдуть звичних їхнім очам Кунса, Херста, Кателлана, Гурскі.

Видавництво Івана Малковича святкувало 20–річчя «творчої діяльності» навпроти адміністрації Президента — у Будинку письменників, на Банковій, 2. Чи чули через дорогу гіркий куплет абабагаламазької пісеньки–хроніки («Бо далі — не медалі, бо далі — не краса... Дементори обсіли вкраїнські небеса! Калічать дітям душі не згірше сатани, вкраїнське з України витравлюють вони») — не знаємо. Директор першого в незалежній Україні приватного видавництва Іван Малкович більше хотів, щоб у квартиру Всеволода Нестайка на Шовковичній долинули його теплі слова про патріарха української літератури: останні чотири роки найтиражнішою для видавництва є трилогія Нестайка «Тореадори з Васюківки», але здоров’я не дозволяє Всеволоду Зінов’євичу виходити в світ.

Територія колишнього заводу ізоляційних матеріалів на околиці Донецька віднедавна стала модним арт–майданчиком. Любов Михайлова, донька екс–директора заводу і сама бізнесвумен, колекціонер, взялася за модну у світі тему — перетворення промислових об’єктів на майданчики для contemporary art. Недавно стало відомо, що британські архітектори Рік Роуботам і Крістс Ернстcонс розробляють для заводу проект «креативного села» — такого собі культурного кластера з галереями, художніми майстернями, ресторанами, магазинами, природним басейном, велосипедними доріжками, кінотеатром, парком, газонами на дахах цехів, а головним ландшафтним маркером «села» буде ближній терикон. Головне завдання при цьому — зберегти промислову забудову в тому вигляді, в якому вона була задумана, зберегти дух місця і зв’язок з історичною специфікою регіону. За таким принципом були побудовані московський центр сучасного мистецтва «Винзавод» (на території заводу «Московська Баварія»), лондонська Tate Modern (у приміщенні колишньої електростанції), міланська Fabbrica del vappore (у цехах трамвайноскладального заводу) тощо.

Поки в Києві обговорювали закриття Центру візуальної культури при Могилянці, 22 березня у Харкові при університеті ім. Каразіна відкрили осередок сучасного мистецтва ЄрміловЦентр. Відкрили вишукано — під завихрений джаз Єфіма Чупахіна та Acoustic Quartet і без нудних офіційних промов «батьків міста»: харківський мер Геннадій Кернес обіцяв «поблагословити» і вже чиновники з мерії топталися під порогом, але шеф не приїхав, тож і підлеглі не схотіли світитися. А ректор ХНУ тим часом був на колегії Міносвіти у Києві. Зате кількість важливих арт–діячів на квадратний метр ЄрміловЦентру перевищувала «санітарні норми»: у Харків прибули директор ПінчукАртЦентру Екхард Шнайдер і арт–менеджер Бйорн Гельдхоф, засновниця донецької арт–ініціативи «Ізоляція» Любов Морозова, арт–дилер Ігор Абрамович, керівник департаменту сучасного мистецтва Національного художнього музею Оксана Баршинова, директорка найпотужнішого мистецького видавництва «Родовід» Лідія Лихач, власник «Я Галерей» Павло Гудімов, директор Британської Ради в Україні Мартін Доул, заступниця директора Польського інституту Анна Лазар, директор Інституту проблем сучасного мистецтва Віктор Сидоренко і директор Совіарту Віктор Хаматов.

Важко судити з розповідей українських видавців, що повернулися з книжкових ярмарків iз Лейпцига та Парижа(16—19 березня), про їхні реальні успіхи, але інформаційний «вихлоп» про ці дві події — безпрецедентний: чотири прес–конференції за кілька днів, пости і фотографії на Фейсбуці, радісні коментарі журналістам, ролики на Youtube. Момент прихованої конкуренції між «німецькою групою» і «французькою» примушує швидше повертатися і барвистіше інформувати.

За два дні — 19 і 20 березня — в «Мистецькому арсеналі» пройшов парад–але європейської моди, який місцями нагадував дипломатичний прийом. Хоча ідея запросити дизайнерів із 16 країн з’явилася завдяки футбольному чемпіонату, цінність проекту Eurofashion полягає в тому, що це були все–таки сезонні колекції весна–літо 12/13 (за винятком двох), а не футбольні. Проект задумувався як інструмент поліпшення іміджу України в очах міжнародної спільноти за допомогою моди, але оскільки державних грошей на нього не знайшлося, організатори трохи переформатували захід і зробили акцент на екології і збереженні питної води. Генеральний продюсер UFW Володимир Нечипорук є офіційним другом «Євро–2012», тож, очевидно, «по дружбі» Благодійний фонд Бориса Колесникова підтримав Eurofashion.

Нарешті прийшла весна, тож саме час поговорити про те, що українські дизайнери пропонують носити... наступної осені і зими. І хоч така сезонність модних показів розрахована насамперед на закупників великих універмагів, концептуальних магазинів і бутіків, не завадить і нам, споживачам моди, знати тенденції на крок уперед.

У неділю закінчився 30–й український тиждень моди — став історією в глянцевих журналах, картинкою на Fashion TV, коментарями у Фейсбуці, лукбуками в байєрських портфелях.