Ми, тобто населення, для політиків є електоратом, для політтехнологів — «лохократом», для соціальних психологів — натовпом. Назви різні, а мета одна — керувати масами з вигодою для себе. Тож знати про практику маніпулювання колективною та індивідуальною свідомістю цікаво й корисно всім — і громадянам, і політикам: і ті, й інші уникнуть зайвих захоплень і розчарувань.

Чудова річ електричка: швидко-зручно, для пенсіонерів безкоштовно. Вагонами ходять продавці легкого читва. За різноманітними привидами, домовиками, паралельними світами, НЛО та іншими дивами дорога спливає вмить. Уночі ж пасажирів, зморених численними денними проблемами, навідує химерне плетиво сновидінь.

Останнім часом в Україні розгорнулася дискусія про необхідність викладання у вишах саме філософії, а не філософієзнавства (тобто переказу інтелектуальних досягнень людства у цій царині). Дійсно, людей здатних «любомудрствувати» самостійно, тобто спроможних до оригінальних інтелектуальних роздумів, бракує не лише в Україні.

Подейкують, що історія Росії — це чергування режимів жорстоких зі ще жорстокішими, відмінність між якими — як між арктичними і сибірськими морозами. Тому завжди актуальні слова Лєрмонтова: «Прощай, немытая Россия, / Страна рабов, страна господ, / И вы, мундиры голубые, / И ты, им преданный народ».

Десять років тому Захід струснула гучна буфонада у столиці держави, яка, за висловом держсекретаря США Кондолізи Райс, «перебуває на околиці світової історії» — Помаранчева революція в Києві. Мирний протест людей, які в холодні осінньо-зимові дні відстояли на вулицях право на вільний вибір, не розчинився в часі, та з його плином феномен масового пробудження людської постави не став зрозумілішим і прозорішим.

У Совєтському Союзі не було не тільки сексу, а й психоаналізу Зиґмунда Фройда, хоч останнього й називають батьком терміна «імідж» (оскільки він видавав однойменний журнал). Реабілітувати довгоупосліджувану галузь знань робить спробу монографія О. А. Семченка «Іміджева політика України» (К.: Академія), яка інтригує ще з анотації: «Досліджено імідж держави як політичне явище і важливу категорію сучасної політології.

Наразі є багато нарікань на якість підручників із історії України та на книжки з цієї тематики загалом. Можливо, такі претензії небезпідставні, бо історію України, потрібно вчити не з бромом, а за книжками справжніх патріотів. Саме вони висвітлюють найпотаємніші закутки історії, котрі приховувати різноманітні загарбники.

В Україні вистачає уваги до вивчення єврейської етнічної спільноти в усіх її проявах: історія, звичаї, релігія, мова тощо. Торік переможцем «Книжки року» серед гуманітаристики став двотомний оксфордський «підручник» з юдаїки «Єврейська цивілізація» (К.: Дух і Дітера).

Двадцять років — перший значний ювілей України як держави, що вкотре постала незалежною. Здавалося б, немає кращої нагоди для цілорічного святкування. Та рік минає, а ювілейні урочистості запам’яталися хіба що столичною сутичкою з міліцією 24 серпня.

Чи не найбільший український філософ пропонує «сучасне прочитання» усієї вітчизняної культури — якої ще вищої читацької мотивації треба? Але прочитання книжки–лавреата — Мирослав Попович. «Культура. Ілюстрована енциклопедія України» (К.: Балтія–Друк) — лишає по собі більше запитань, аніж набутих відповідей.