Спалах імені Тамара Горіха Зерня — мов комета, хвіст котрої породжує неймовірні припущення. Роман «Доця», підписаний псевдом, виявився настільки несподіваним на тлі усіх дотеперішніх рефлексій на війну, що мимоволі зринали конспірологічні запитання: що це? хто? звідки? як?
Більшого письменницького незадоволення собою, ніж демонструє Василь Шкляр від книжки до книжки, годі пригадати у портфоліо будь-якого іншого сучасного прозаїка. Щоразу амплітуда його експериментів виходить за межі сподіваних форм.
Пам’ятаємо урядову істерику, коли Україна провалилася у пандемію. Першим відрухом малограмотної «команди» було забрати всі бюджетні гроші в культурної галузі, що її вони вочевидь вважають декоративним додатком до політекономії, як ту розуміють (наприклад, поділити країну між олігархами-кураторами).
Про цю книжку слід говорити суб’єктивно. Бо автор, Костянтин Родик, відчайдушно відвертий перед читачем і вимагає того самого щодо себе.
2002-го вийшов осяжний, на півтисячі сторінок, бібліографічний довідник «Два століття сковородіяни» (Х.: Акта), де зазначено 2203 джерела.
Друга частина того цікавого літературознавства не така пласка, але підступніша. Критика не промовляє до читацького народу — лишень до його меншої, медіаграмотної частини.
Лавреатом «Книжки року’2016» серед літератури успіху стала книжка Дена Сенора та Сола Синґера «Країна стартапів. Історія ізраїльського економічного дива» (К.: Yakaboo publishing).
Критик Ігор Котик чесно зізнався: «До Федюкової творчості я ставився з певною дистанцією. Читання поезії має сенс, коли ти готовий ламати власні стереотипи» (Про перетворення тіла на слово. — Л.: Інститут Івана Франка, 2019). А Тарас Федюк — це не просто ламання стереотипів.
Чотири роки тому київське видавництво «Nebo Booklab Publishing» запустило несподівану на ринку дитячої літератури серію «Книга про картину» — напівказкові реконструкції подій, що передували увічненню на полотні когось/чогось.
Книжка Людмила Таран «Яблуня» (Л.: Видавництво Старого Лева) — це нариси про матерів письменниць Оксани Забужко, Наталки Білоцерківець, Софії Майданської і видавчинь Мар’яни Савки та Богдани Павличко.
