Леонід Кучма потрапив до рейтингу «Ворогів преси», складеного до Всесвітнього дня свободи слова міжнародною організацією «Репортери без кордонів». Президент України закріпився у компанії 37 диктаторів, монархів та генералів, випередивши за негативним ставленням до преси Володимира Путіна.

«Ми підкорили Європу щирістю», — заявила українська співачка Руслана Лижичко, перемігши у Стамбулі на пісенному конкурсі «Євробачення–2004» із піснею Wild Dances. Запальна українка набрала 280 балів, на 17 очок випередивши представника Сербії й Чорногорії.

27 січня урочисто відкрили Рік Росії в Україні. У церемонії в Палаці «Україна» взяли участь Леонід Кучма і Володимир Путін. Обурені патріоти — Рух, УНСО та ін. — влаштували скромний пікет, «вважаючи неетичним віншування Росії в рік 70–х роковин Голодомору». «Коли в Україні буде Рік України?» — риторично запитувала «УМ».

Проти візиту Папи Римського виставляли пікети під парламентом представники КПУ, Союзу радянських офіцерів та УПЦ Московського патріархату. Але прорив відбувся. Визначний духовний лідер сучасності, поляк за національністю Іван Павло ІІ таки прибув в Україну. Це був перший візит глави Католицької церкви в нашу країну за всю історію.

Після перемоги Леоніда Кучми над лівими на президентських виборах–99 було логічно продовжити наступ і в парламенті. Адже червоні та їхні союзники (КПУ, СПУ–СелПУ, ПСПУ) все ще контролювали Верховну Раду — КПУ була найбільшою фракцією, Головою ВР був селянин Олександр Ткаченко, першим віце–спікером — комуніст Адам Мартинюк.

Попередній раз Сербію бомбили навесні 1994 року, тепер — 24 березня 1999–го. НАТО бомбардувало сербів нібито через утиски нами албанців у Косові. Жертвами повітряних ударів, завданих американськими ракетами «Томагавк», бомбардувальниками Б–54 і Б–2 у перші дні війни стали 40 об’єктів, зокрема п’ять аеродромів, два військові заводи та п’ять військових частин.

За місяць до парламентських виборів Конституційний Суд виніс постанову щодо їх законності, підтвердивши можливість уперше обирати за пропорційно–мажоритарною системою та з 4–відсотковим прохідним бар’єром для партій і блоків.

Як і прогнозувала «УМ», хвиля звинувачень у город Прем’єр–міністра Павла Лазаренка призвела до фактичної відставки глави уряду. Поінформовані джерела стверджують, що існував уже й відповідний указ, але Павло Іванович устиг вчасно «захворіти». Тимчасово виконуючим обов’язки Прем’єра на час хвороби Лазаренка із 19 червня було призначено Василя Дурдинця.

Тривала конституційна криза полягала передусім у небажанні лівих сил на чолі з Головою ВР, соціалістом Олександром Морозом, віддавати більші повноваження Президенту Кучмі. Крім того, підтримки СПУ, КПУ і СелПУ не знаходили статті проекту Конституції про державну мову та державну символіку.