Новорічно–різдвяні свята усім хочеться провести оригінально і з особливим настроєм. Душа, так би мовити, вимагає Дива. В його пошуках ми купуємо путівки у далекі країни, замовляємо столи у найкращих ресторанах, шукаємо незвичайні подарунки, шиємо супермодні обновки. Тим часом сутність цих свят (під час яких, за древнім повір’ям, відкриваються небеса) якраз далека від суєти. Вона схиляє до заглиблення в себе, зближення з найріднішим. І якщо подорожі — то не до Парижа чи на Гавайські острови, а в свою ж, українську, глибинку, де в цю пору як ніколи оживають і захоплюють у свій вир споконвічні народні традиції. Багато хто заради гір та лиж з року в рік обирає Карпати. Однак зовсім не гіршою може стати поїздка, наприклад, на Тернопільщину, де дуже компактно розташовані справді унікальні об’єкти природи, історії та архітектури.

Понад шість тисяч львівських дітей–сиріт та з малозабезпечених сімей отримають подарунки від святого Миколая. Допомагатимуть їх розносити і вітати малюків 600 помічників–волонтерів.

З давніх–давен незамiжнi дiвчата в нiч з 12 на 13 грудня збиралися невеличким гуртом і ворожили. Особливим і невід’ємним ритуалом свята Андрія були дівочі гадання: кожна в цю ніч хотіла дізнатись, чи довго їй ще в дівках ходити і за кого врешті вийде заміж. Кажуть, що саме ці гадання на Андрія справджуються. А спробуйте і ви.

Туристичні маршрути по замках із привидами дуже популярні на Заході, особливо на Хеловін, і приносять непоганий прибуток. В Україні місць, з якими пов’язані якісь криваві легенди, — десятки, якщо не сотні. Пишучи про містичні місця, ми вирішили розповісти тільки давні легенди.

На Черкащині, в місті Христинівка, урочисто відкрили відновлений парк та пам’ятник Тарасу Шевченку: заради такої події до районного центру прибули голова РНБУ Іван Плющ та черкаський «губернатор» Олександр Черевко.

Не викликає сумніву, що невдовзі Україна займатиме передові місця у когорті розвинених демократичних держав світу. Багатьом із них наша Батьківщина не поступається вже нині. Наприклад, у розвитку важливої, в першу чергу для здоров’я нації, медової галузі. Навіть попри те, що поки вона лише замикає п’ятірку за виробництвом та споживанням солодкого продукту, події минулого тижня не залишили сумнівів — це явище тимчасове.

Тустань виникла у IX столітті. Вона входила в лінію оборони південно–західних рубежів Київської Русі, а згодом Галицько–Волинського князівства. Фортеця також діяла як митний пункт. Укріплення споруджувалися на скелях, які вивищувалися над долиною більш ніж на 50 метрів. Це робило твердиню неприступною.

Я давно знав, що в Україні діють групи людей, які займаються відтворенням культури та побуту часів Київської Русі: шиють одяг, кують мечі, плетуть кольчуги, влаштовують турніри. Фестиваль «Ту стань!» у селі Урич, що затислося між горами на півдні Львівщини, був чудовою нагодою, щоб ближче познайомитися з тими романтиками і наочно запізнатися з культурою Середньовіччя. Назва фесту походить від імені фортеці Тустань, яку понад тисячу років тому звели на скелях Урича.
Насамперед, варто сказати, що «Ту стань!» означає «тут зупинись». В окремих місцинах Галичини й досі так кажуть. Чому така назва прив’язалася до фортеці, пояснити легко. Одним із головних завдань твердині був збір данини із купців. Їм і казали: «Ту стань».

Одного разу Аллах відправив архангела Гавриїла з горням темного еліксиру до пророка Магомета. Магомет зовсім підупав на силі, тяжко захворів і мало не помирав. Скуштувавши божественного напою, Магомет миттю одужав, повернув собі життєву снагу і продовжував будувати могутню ісламську імперію. Так легенда розповідає про винахід і першу дегустацію кави. Та якщо остання в краях, де проповідував пророк Магомет, відома з давніх-давен, то в Європу звичка запарювати окропом подрібнені кавові зерна і вживати цю настоянку прийшла значно пізніше. За однією з версій, у 1592 році італійський лікар і ботанік Проспер д'Альпіно вперше описав і продемонстрував відвар кавових зерен як лікарський засіб. За іншими ж даними, д'Альпіно на десять років випередив його колега-ескулап з Австрії. Лікар Леонард Раувольф, кажуть джерела, ще в 1582-му видав книжку з поетичною назвою «Подорож у вранішні краї», де розповів, як араби ласують дивним напоєм. «Чорнотою він наближається до чорнила і дуже помічний при немочі шлунка. Вони п'ють його рано-вранці, в тому числі на людях, з глиняних і порцелянових мисочок», — писав Раувольф. Та скільки б років не було «нашій» каві — 415 чи 425 — є привід згадати про дату її приїзду до таких загумінків світу, як тогочасна Європа. І випити за каву... трішечки кави.

«Це до конкурсу «Козацькому роду нема переводу» діти робили», — каже відома майстриня, вчителька та директор школи Марія Пікуш, показуючи настінну «колекцію» малюнків своїх учнів. Зі стін на нас дивились не тільки традиційно петриківські рослинні орнаменти — за нами уважно спостерігали запорізькі мужі. У обласному конкурсі, який проходив у Дніпропетровську, журі розглянуло понад чотири сотні дитячих малюнків, і тільки сто тридцять було відібрано для експозиції. «З них дванадцятеро (у порівнянні з іншими школами це найбільше) — з нашої Петриківської художньої школи. А один із хлопчиків і нагороду отримав», — з радістю і захопленням в очах каже Марія Іванівна. А поруч із запорожцями — ще й здивовані, а подекуди й кумедні звірята. Як виявилось, це було особливе завдання — зобразити якусь тварину засобами петриківського розпису. Дітей ніколи не обмежують темами, а також заохочують до їх творчого вирішення, так прищеплюючи любов до розпису.