Хто б коли мені сказав, що я буду цікавитися розкладом сеансів у кінотеатрах і кількістю копій одного фільму, виготовлених для прокату? А все тому, що відділити кіно від бізнесу, як і владу від бізнесу, практично неможливо. І тому що кінопрокат — це теж політика. І ще тому, що сьогодні цей сектор економіки розвивається надзвичайно динамічно, рекорди касових зборів перебиваються доволі швидко, кінотеатри ростуть як гриби після дощу, а зали у нас на Харківському масиві заповнені на 100 відсотків і просто прийти перед сеансом і купити квиток зовсім не просто.
Для українського кіноринку є наразі актуальними кілька проблем: з одного боку — як «засвоїти» постанову Кабміну про обов'язкове дублювання, субтитрування чи озвучення українською мовою з 1 вересня 2006 року 20 відсотків кінокопій, з січня 2007-го — 50 відсотків, а з 1 липня 2007-го — 70 відсотків і чи не перечекати зміну влади — раптом синьо-білі відмінять «дискримінаційну» щодо російської мови державну постанову; з другого боку — як відрегулювати цю постанову так, щоб кінотеатри не маніпулювали копіями і не відкладали українські сеанси на ніч або на світанок; як наповнити український ринок фахівцями дубляжу, бо «заліза» вже накупили, тепер потрібні кадри; де найшвидше побудувати кінотеатри, які принесуть найбільший прибуток; коли дистриб'ютори почнуть вкладати гроші у виробництво... На шляху перетворення українського кіноринку з колоніального на цивілізований є багато перешкод — як у гаманці, так і в голові. Про ці та інші нюанси кінопрокату в Україні ми говоримо з Андрієм Дяченком, директором компанії «Геміні», яка є найстарішим гравцем на цьому полі й одним iз лідерів ринку.

Що може бути кращим улітку для кінофестивалю за кримське узбережжя? Отож. Власне підстав фестивалити в України, як і раніше, майже ніяких: відібрані для годиться кілька останніх iгрових фільмів із традиційними потугами на «поетичне кіно» ніяк не складатимуть конкуренції простим глядацьким картинам, які печуть у Росії що турецький хліб. Попередні українсько-російські фестивалі продюсерського кіно в Ялті й «Бригантини» в Бердянську чудово проілюстрували повну відсутність міждержавної конкуренції в цій галузі.

Шляхи літературні незбагненні. І нехай у книжковій індустрії працює розгалужена система літературних агентів, видавничих монополій, піар-технологій, магічну дію тексту на людину ніхто ніколи не відмінить. Ось вам історія одного перекладу. Молода університетська викладачка з Польщі Анна Кожевньовська-Бігун кілька років тому приїхала до Львова, зайшла в книгарню і попросила продавця порекомендувати їй щось із сучасної української літератури. Серед оберемка книжок, які польська пані винесла з львівської книгарні, була книга новел Марії Матіос «Нація» (вийшла у світ в 2001 році, друге видання — в 2002-го) — і це був якраз той випадок, де магія тексту спровокувала вихід книжки в іншій державі. Наприкінці травня цього року Підкарпатський інститут книжки та менеджменту в місті Жешув видав «Націю» Марії Матіос у перекладі Анни Кожевньовської-Бігун. Перекладачка працювала над текстом, будучи вагітною. Вона прислала в Київ «електронкою» «питальник» із 60 питань і просила авторку пояснити не зрозумілі чи не відомі їй речі. А потім зізналася, що історії, розказані в «Нації», нагадали їй польські реалії.

«Піратів Карибського моря-2» чекали з великим нетерпінням — про величину фiльму можуть свідчити рекордні касові збори за перший день в Америці й світі. І було чого чекати — «дитячу» пригодницьку стрічку з ексцентричним капітаном Горобцем, мужнім красенем Орландо Блумом і його коханою Кейрою Найтлі постійно піарили сексапільні красуні в молодіжних телепроектах, глянцеві й кіношні журнали розповідали про божевільні спецефекти, а народ фанатів в очікуванні Джонні Деппа з підведеними чорним очима і вплетеними в косички бусинками. Дистриб'юторська компанія B&H, узявшись дублювати цей фільм українською мовою, не те що нічим не ризикувала, навпаки — абсолютно очевидно, що на трьох вищевказаних зірок, плюс пригодницький жюльвернівсько-дюмовський жанр, плюс гігантські морські чудовиська з пиками, прикрашеними щупальцями, коралами, морськими зірками, черепашками, народ валитиме, що дурний. Перепрошую, але хіба хтось добровільно відмовиться впасти в дитинство?!

Сьогодні у Білорусі офіційно стартує ювілейний, 15-й, Міжнародний фестиваль мистецтв «Слов'янський базар у Вітебську». Номінально міжнародний, а фактично донедавна це був фестиваль імені російсько-білорусько-української дружби — до того часу, поки Росія не взяла на себе левову частку фінансування фестивалю, а отже, й «законотворчість» та «програмне забезпечення». Україна традиційно бере участь у фестивалі, в обох конкурсах — виконавців естрадної пісні і дитячому музичному— а також щороку представляє збірний концерт День України — там є місце й оперним співакам, і класичній музиці, і фольклору, й естраді, і джазу. Така собі «наша відповідь Чемберлену».

В одному з інтерв'ю львівського дизайнера Оксану Караванську запитали: «Коко Шанель колись сказала: мода — це я. Ви можете про себе таке сказати?» — «Я сказала б по-іншому, уявити мене без моди вже не можливо...» — скромно відповіла дизайнерка, без якої насправді сьогодні не можна уявити українську моду. Журналісти, які регулярно відвідують паризькі покази, завжди говорять одне й те саме: «Караванська традиційно потрапляє в найактуальніші тренди», але при цьому має настільки характерний індивідуальний почерк, що тільки сліпий не впізнає її жіночний і екстравагантний стиль, її божевільний крій і креативні деталі. ledilid.com

Молодший брат «Сезонів моди», які, як цукор у чаї, навесні розчинилися в Ukrainian Fashion Week, конкурс молодих дизайнерів «Сезони моди - погляд у майбутнє» цього року зібрав у фіналі 25 дизайнерів. У галереї «Лавра» їм зробили суцільне «баунті» - на стінах наклеїли пальми, замість подіуму - пісочна доріжка, стільці для запрошених одягли в смугасті, «морські» чохли, а для ведучих побудували солом'яне бунгало, щоб ховалися від спеки освітлювальних телевізійних сонць.

За типово університетськими - високими, біло-дерев'яними, втопленими в широчезну стіну - вікнами Києво-Могилянської академії цвітуть каштани, і університетський двір крізь відчинені рами наповнює печально-пронизлива мелодія «Міфів» Кароля Шимановського. Це, делікатно рухаючи смичком, видобуває зі скрипки тонку тривожну насолоду Кирило Стеценко на сцені актової зали. Закінчивши, вклоняється портрету Соломії Павличко в червоному, зробленому американською громадянкою Танею Д'Авіньйон.

Сьогодні в Українському домі відкривається чотириденна дитяча книжкова виставка-ярмарок, на якій Ані Лорак підписуватиме книжки, Пепі Довгапанчоха вчитиме грати на гребінці і танцювати твіст, а дорослі дяді і тьоті, письменники розповідатимуть, як розплутувати детективи, співати і читати одночасно, писати шлягери, як вижити в фантастичному світі тощо.

Видавництво «Країна мрій» презентувало книгу для дівчаток (від 6 до 12 років) «Як стати зіркою». В англомовному світі книга Леслі Ріс є бестселером, а для виходу на український ринок її дещо адаптували. Обличчям книги стала відома співачка Ані Лорак, її фото є на обкладинці і на форзаці, а дівчинку, яка освоїть нелегку зіркову науку, в кінці книжки чекає рожева кишенька з «сертифікатом» від Ані Лорак.