Україна, схоже, збере непоганий урожай кукурудзи. Як заявляє президент асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» Алекс Лісітсса, враховуючи ріст врожайності за останні десять років, Україна займає перше місце у світі серед основних країн–експортерів. «Щороку збільшується врожайність на 230 кг/га. У жодній країні світу такого не відбувається. Якщо ця тенденція продовжиться і надалі, врожайність кукурудзи зросте мінімум ще на 2,5 т/га».

Залишилося близько 80 днів до дати, яка вчергове може стати переломною для українського селянина. 1 січня 2013 року можуть скасувати мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, і тоді наша рілля стане товаром. Або можуть не скасувати, і в Україні ще рік активно працюватиме «чорний» ринок земель. Як відчужуватимуть землю у нашій країні, схоже, не знає ніхто. Єдності нема й у партії влади. Так, кілька днів тому Верховна Рада відмовилася від щорічного ритуального дійства, знайомого українцям вже протягом багатьох років, — продовження мораторію на продаж земель ще на 365 днів. Таким чином, наступного ранку після настання нового року земля автоматично стає товаром.

Але в таку можливість не вірить навіть головний земельний чиновник — міністр аграрної політики і продовольства Микола Присяжнюк. «Доки не буде допрацьований закон про земельний кадастр та ринок землі, ринку землі не буде», — повідомив міністр прописну істину. «Ключі» від законопроектів — у депутатів, а ті не поспішають підтримувати їх своїми голосами.

Однією з цікавих галузей звірівництва, що динамічно розвиваються в Україні, стало шиншилярство. На теренах колишнього СНД команда українських фахівців упевнено утримує тут лідируючі позиції. Найбільш поширені невеликі звiроферми з кількістю продуктивних самок 20—50 особин.

Перед минулими вихідними в Україні зовсім не тріумфально підійшли до фінішу збирання ранніх зернових. У ці дні аграрії дозбирують на полях кукурудзу, соняхи, сою та іншу «дрібноту», а чиновники намагаються підбити баланс та дати відповідь на кілька важливих запитань. Головні з них: чи дозволить нинішній врожай гарантувати продовольчу безпеку країни, якою буде ціна хліба за нинішнього «розкладу», скільки можна дозволити вивезти збіжжя на експорт, врівноваживши при цьому інтереси дер­жави та кон’юнктуру ринку.

Нинішні показники валового збору зерна переконливо ілюструють масштаби цьорічної катастрофи. Як–не–як зернових у районі мають зібрати десь 22 тисячі тонн, що менше на 30 відсотків від запланованого. Це навіть краплею в морі назвати не можна. Для порівняння: у 1990 році у районі зернових зібрали 219 тисяч тонн, а торік тільки ранніх — 100 тисяч. Тепер же з цих 22 тисяч тонн десь 12 тисяч треба залишити на насіння. Раніше для цього зазвичай залишали десь 10 відсотків від зібраного. Тепер же треба залишити половину. Як у цій ситуації вижити самим виробникам, годувальникам, розрахуватися з пайовиками?

Уявити подвір’я українського селянина без корови донедавна було просто неможливо. Навіть у радянські часи, коли так звані дрібновласницькі інтереси геть не схвалювалися тодішньою владою, родина колгоспника тримала у своїй господарці й корівчину, і поросят із птицею. Розвал колгоспів спричинив бум у молочній галузі — головне молоко стали виробляти господарства селян–одноосібників. Але непродумана цінова політика переробників звела нанівець селянський запал і спричинила масове вирізання худоби. Як наслідок — сьогодні у селах стало немодно мати корову–годувальницю. Особливо серед молодих сімей, які бачать невдячність важкої праці, шукають інші джерела заробітку.

Такі села, як Промінь, прийнято називати Богом забутим куточком. Принаймні у вимірі Солонянського району на Дніпропетровщині. До райцентру звідси, з прикордоння із Криничанським районом, добрих півсотні кілометрів та й то по розбитих дорогах, що, за місцевими мірками, не так уже й мало. До того ж села Промінської сільської ради від іншої частини Солонянщини акуратно відрізала залізнична колія, символічно розділивши місцеве життя на «тут» і «там».

Як переконаний колишній голова Промінської сільської ради Василь Федорчук, саме таке розташування населених пунктів дозволило їм уникнути негативних наслідків приватизації. Бо, мовляв, скоробагатькам iз мішками грошей, що спершу обіцяють золоті гори, а потім залишають iз бур’янами, сюди навідуватися було невигідно.

У селі Лосятин, що в Кременецькому районі, відбулося офіційне відкриття проекту «Розвиток полуничних кооперативів», який впроваджується Міжнародною благодійною організацією «Добробут Громад» (Heifer–Ukraine), партнером проекту «Екосистем Фонд Данон», компаніями «Дансорс» та «Данон Україна». Перший етап проекту триватиме до 2014 року і передбачає фінансування на загальну суму майже два мільйони євро. Кінцева ж мета — допомогти принаймні 500 власникам особистих селянських господарств підвищити власні прибутки на 11–20 відсотків шляхом об’єднання їх у сільськогосподарський обслуговуючий кооператив для виробництва полуниці на основі сучасних технологій та гуртового продажу.

«Ми картоплю вже тричі покропили, а вони все сидять, — бідкається своїй сусідці бабця, що торгує на столичному базарі «Юність» зеленню. — Ось якусь нову отруту взяла (показує синій пакетик). Ще нею спробую». У селян нині й справді гаряча пора, бо саме зараз вирішується стратегічне питання, хто їстиме картоплю — або зараз колорадський жук, або потім — дбайливий господар.

Уже вісім років Петро Довбета з Бродів, що на Львівщині, займається екологічно чистим землеробством на основі біодинаміки. Його біодинамічні препарати ставить у приклад засновник цього напрямку землеробства Алекс Подолинський.

На земельній ділянці пана Довбети урожай росте на структурованій землі, саджається унікальним способом і удобрюється лише екологічно чистими препаратами. Перше, що зауважуєш, — різницю в ґрунтах. Земля у районі особливою родючістю не вирізняється, всюди багато піщанику. А тут — наче чорнозему завезли: земля пухка. «Все дуже просто, — усміхається Петро Довбета. — Хоча на цій землі давно ніхто не господарював, хімії тут також давно не було. Я перший рік нею займаюсь і сподіваюсь на хороший результат. Перед тим, як саджати у цю землю рослини, її треба було структурувати. Для цього я використовував біодинамічний препарат власного виробництва — «роговий гній (500)».