Учора Віктор Ющенко провів зустріч із провідними науковцями та експертами щодо проблем економічної та фінансової кризи, а також перспектив розвитку економіки. Метою було — дати оцінку нинішньому стану державної «господарки» і знайти рецепти подолання кризи.

Пенсія старенької мешканки села Вирів Білопільського району багато місяців не давала спокою її односельцю. Подейкували, отримувала бабця непогано. А оскільки була вдовою, жила самотньо, то й визріла спокуса розбагатіти її грошима.

Хто досі не здогадувався, коли відзначається День шахтаря, тепер добре про це знатиме. Адже Прем’єр–міністр Юлія Тимошенко три дні з екрана телевізора нагадувала про професійне свято гірників. З її вітальної промови українці дізналися, що шахтар — одна з найважливіших професій у країні, бо саме шахтарі тримають у своїх руках українську незалежність. Розповіла Тимошенко й про поламані кризою плани та задуми, але запевнила, що в неї досить «сил і рішучості» пройти нелегку дорогу «до наведення повного порядку в галузі».

Понад рік в Україні діє проект допомоги заробітчанам, що повертаються додому. Створена мережа з 30 громадських організацій, що покриває 16 областей України. Це і юридична консультація, і психологічний супровід у подоланні конфліктних ситуацій у сім’ях. Провідна організація мережі — міжнародний благодійний фонд «Карітас України». Серед співорганізаторів — Комісія Української греко–католицької церкви у справах мігрантів. Це наймолодша комісія УГКЦ, створена в жовтні 2007 року, утім, дієва і творча. ЇЇ центральний офіс — у Львові, наразі формуються місцеві осередки. Під опікою комісії є українські трудові емігранти та їхні родини (незважаючи на конфесійну належність), а також біженці, що знаходять притулок у нашій країні.

1 липня, під час перебування автора цих рядків у Хорватії, багаторічний глава уряду країни Іво Санадер оголосив про відставку. Не варто вважати, що українці — найбільш політизований народ у Європі. Відставку Санадера обговорювали всі: пенсіонери на лавочках, молоді люди в кав’ярнях і продавці яток з сувенірно–курортною продукцією. Газети вийшли мало не з траурними заголовками на кшталт «Він залишив нас». Народ і ЗМІ губилися в припущеннях стосовно можливої причини відставки популярного прем’єра, який у відповідь заявив, що він не хворий, що не збирається брати участь у наступних президентських виборах та що не тікає від страху перед поглибленням кризи, в яку драматично скочується Хорватія. Але, схоже, Санадер все ж злякався тих викликів, перед якими країна постане вже восени, коли рівень безробіття зростатиме і вже нічим буде виплачувати зарплати та пенсії. Місце Санадера зайняла його найближча співробітниця Ядранка Косор. Цій жінці випало робити «брудну справу» — змушувати співгромадян затягувати паски. Тож це розповідь не про пальми, сонце, кришталево чисте море та багатющу архітектурну й історичну спадщину Хорватії. Це розповідь про хорватів у кризові часи та про українця, який, на відміну від більшості туристів, намагався зрозуміти життя тубільців та шукав приватні шляхи виживання в цій дорогій країні, щоб не повернутися додому без останніх штанів.

Злочинна схема, яка почала діяти в управлінні Пенсійного фонду в Ленінському районі Вінниці ще у 2000 році, а в усій красі розцвіла у 2008–му, була б неможливою, якби за нею не стояв працівник саме цієї служби — головний спеціаліст–програміст Ч. (до оголошення вироку прізвища не називаємо). В обов’язки чоловіка входила нескладна, але відповідальна операція. Після нарахування пенсії людям він повинен був заносити інформацію з персональних справ у комп’ютерну базу даних, відповідно до якої кошти перераховувалися на банківські рахунки отримувачів. Ідея виникла сама собою: вписати кілька прізвищ, проставити суми «від балди» — і гроші можна привласнити.

Мати багатодітну родину в Україні — значить наражати себе на злидні. Напевне, тому українська традиція багатодітних сімей вже ніколи не стане масовою. Але попри складнощі українці народжують! І вперше держава помічає такі родини — вже другий рік в Україні діє спільна програма бізнесу і влади, ініційована Президентом України задля підтримки багатодітних родин. Поки що допомагають житлом та грішми лише найбільш незахищеним сім’ям, де виховують більше десяти дітей. Але у планах — подати руку допомоги кожній українській багатодітній родині. А їх у нас майже 235 тисяч!

Чотири роки тому, даючи «Україні молодій» перше інтерв’ю в іпостасі Президента, Віктор Ющенко був сповнений планів і надій. Уже тоді, через сто днів після інавгурації, було очевидно, що робота у владних кабінетах для вчорашніх «помаранчевих революціонерів» зовсім не буде легкою прогулянкою. Однак головні випробування демократією були ще попереду. Тепер, напередодні нової президентської кампанії, Ющенко визнає: не все із замисленого вдалося здійснити. І не заперечує, що не обійшлося без помилок. Та Президент твердо переконаний: усе, що він робить — це лише заради блага нації. І неозброєним оком видно, що те, як часто нація не здатна цього оцінити, його прикро вражає. Він добре знає, які в нього рейтинги, але не варто й питати, чому, попри ці невтішні показники, Ющенко вирішив знову балотуватися в президенти: очевидно, що продовжити його курс наразі більше нікому, принаймні з реальних претендентів на головне крісло держави. Це, до речі, визнають навіть опоненти.
Скажімо, представники Партії регіонів «не на диктофон» зізнавалися «УМ», що, незважаючи на категоричні політичні розбіжності й нелюбов до Ющенка, розумом усвідомлюють: для інтересів України як незалежної держави він є найкращим Президентом з нині можливих. І хай там що, а колись та сама невдячна нація ще оцінить багато з тих кроків В. Ю., які зараз так нищівно критикує. Президент у це вірить.

Учора Прем’єр–міністр України Юлія Тимошенко була пунктуальною, як ніколи, — спізнилась рівно на 40 хвилин. «У нас щойно закінчилася колегія з питань наповнення пенсійного фонду. Тому й трохи затрималась», — ніби вибачаючись за спізнення, розпочала учорашнє засідання Юлія Володимирівна.