Рано всі поставили хрест на політичній кар'єрі Святослава Піскуна. Живий таки Святослав Михайлович (як публічна особа — мається на увазі). А то затягнула преса траурний марш: і настрій якийсь не такий був у екс-Генпрокурора на презентації Фонду Олени Франчук (про це «Українська правда» ще у грудні минулого року писала), і заарештують його ось-ось.

СБУ вивчає питання перебування в Україні кандидата у президенти Російської Федерації Івана Рибкіна. Про це позавчора під вечір повідомила «Інтерфаксу» прес-секретар голови Служби Марина Остапенко, пояснивши, що прискiплива увага до недавнього зникнення Рибкіна, а потім його таємничої появи в Києві пов'язана, «зокрема, і з численними суперечливими заявами самого Рибкіна про його перебування в Україні».

Сьогодні вночі за київським часом, тобто 17 лютого за часом американським, у штаті Каліфорнія мало розпочатися слухання справи Павла Лазаренка. Колишнього Прем'єр-міністра України судять за звинуваченнями передусім у відмиванні через банки США брудних грошей (114 млн. доларів), отриманих злочинним шляхом в Україні в 1992—1999 роках. Лазаренкові «світить» 370 років ув'язнення, тож з огляду на кількість звинувачень та обсяги справи в «паперовому» вигляді, Павлові Івановичу слід готуватися до тривалого й виснажливого процесу.

Відучора в Україні працює (хоча, може, ще й не встигла розпрацюватися) оновлена Центральна виборча комісія. Оперативно й без дискусій парламентарії припинили нарешті повноваження «старої» ЦВК, точніше, 12 її «застарілих» членів, і перейшли до «екзаменації» запропонованих Президентом (зі значним запізненням) кандидатур.
Усі претенденти на високі посади вершителів депутатських, мерських та президентських доль обіцяли чесно й сумлінно працювати на благо держави, дотримуватися законодавства й при виконанні своїх обов'язків бути об'єктивними. Було б значно цікавіше, якби хоч хтось чесно зізнався, що братиме хабарі, дописуватиме нулики до реальної кількості голосів, поданих за «своїх» кандидатів і вірно служитиме Банковій—донецьким—есдекам—тощо, але чомусь ніхто цього не зробив. Вочевидь, за всю свою «контору» згодом відповідатиме наступник Михайла Рябця на посаді голови Центрвиборчкому, але хто ним стане, поки що нібито не відомо, тож нечистим на руку потенційним кандидатам у президенти доведеться поки що носити хабарі всій десятці свіжоспечених центрвиборчкомівців.

У глави держави, який періодично нагадує, що не має наміру висувати власну кандидатуру на президентських виборах, схоже, з'явився гідний конкурент. Адже, перебуваючи з робочою поїздкою на Донеччині, Прем'єр-міністр України Віктор Янукович, якого вважають одним із найімовірніших кандидатів у президенти від влади, запевнив земляків, що він ще не вирішив питання стосовно своєї участі у президентських перегонах.

Напередодні затвердження парламентом складу Центральної виборчої комісії, якій восени належить організувати й провести вибори Президента, в Одесі вибухнув скандал, пов’язаний з ім'ям одного з потенційних претендентів на посаду голови ЦВК, почесного президента Одеської національної юридичної академії, народного депутата Сергія Ківалова. Двоє випускників цього вузу минулих років — Денис Стадніченко та Надія Сафранкова — вирішили подати позови до адміністрації академії та самого почесного президента, прагнучи «захистити своє конституційне право на освіту». Позивачі, зокрема, вимагають замінити видані їм раніше дипломи, з огляду на те, що вони завірені «підписом неналежної особи». «Неналежною особою», на думку молодих юристів, є саме пан Ківалов, який протягом останніх п'яти років «на громадських засадах» засвідчував своїм «ректорським» підписом дипломи випускників вузу. Як стверджують екс-студенти Стадніченко і Сафранкова, тим самим нардеп Ківалов, котрий, до речі, всупереч Конституції посідає ще й посаду голови Вищої ради юстиції, незаконно підміняв професорів Анатолія Панькова та Юрія Полянського, які, згідно з наказами міністра освіти та науки України, впродовж даного періоду почергово виконували обов'язки ректора академії.

«Якщо слідство й справді розкрило вбивство Кравченка, чому знову не названі імена підозрюваних?» — це логічне запитання народний депутат України Юрій Кармазін («Наша Україна») поставив кореспондентові «УМ» у відповідь на прохання прокоментувати чергові заяви керівництва правоохоронних відомств про розкриття вбивства генерального директора акціонерної рибопромислової компанії «Антарктика» Валерія Кравченка, скоєного ще 22 грудня 2002 року. «Півроку тому від Генпрокуратури та органів слідства вже лунали подібні заяви, — нагадав Юрій Анатолійович, — однак після цього настала тривала мовчанка. Тому родичі покійного директора «Антарктики» та представники трудового колективу «Антарктики» останнім часом занепокоїлися: як іде слідство і чи не втекли, бува, підозрювані в убивстві з-під варти, як це вдалося зробити одному з небезпечних злочинців, утримуваному в СІЗО Одеського облуправління СБУ?»

Наш Президент любить говорити, що негативний імідж України за кордоном формує своїми поїздками та скаргами опозиція. Виносять, мовляв, якийсь бруд із нашої хати. Ось нещодавно Леонід Данилович зустрічався з іноземними послами в Україні і, перебуваючи під впливом буцімто тенденційних оцінок політичної кризи в Україні з боку Парламентської Асамблеї Ради Європи, висловив жаль з приводу резолюції ПАРЄ. Українська влада, за словами гаранта, не змогла донести до шанованої міжнародної інституції справжній зміст запланованих змін до української Конституції. А доповідачкам ПАРЄ не вистачило часу ретельно вивчити це питання». У зв'язку з цим пан Президент попросив дипломатів, «щоб сприйняття України за кордоном, яке значною мірою формується під вашим впливом, було максимально об'єктивним, грунтувалося лише на незаперечних фактах». Утім незаперечні факти — якраз зовсім не на боці хорошої (на переконання Кучми) української влади.

Відучора політична реформа просунулася ще на крок уперед — фракції і групи парламентської більшості, Компартія та СПУ підписали «Політичну угоду між депутатськими фракціями і групами у Верховній Раді України щодо проведення конституційної реформи та законодавчого забезпечення її реалізації». Як уже повідомляла «УМ», згідно з цим документом, сторони, зокрема, беруть на себе зобов'язання «проводити розгляд питань, які стосуються політичної реформи, у відповідності до регламенту ВР», «шукати вихід із конфліктних ситуацій, що виникають між представленими у парламенті політичними силами, винятково шляхом переговорів без блокування роботи парламенту», до початку розгляду й остаточного прийняття змін до Конституції ухвалити (з офіційним оприлюдненням) Закон України «Про вибори народних депутатів України» на пропорційній основі тощо.

Польща зустріла Леоніда Кучму не лише хлібом-сіллю, а й публікацією статті Віктора Ющенка у тамтешньому найвпливовішому виданні — «Газеті виборчій». У розлогому матеріалі лідер «Нашої України» виклав своє бачення нинішньої політичної ситуації в Україні — починаючи з політреформи і закінчуючи міжнародним становищем. Ця публікація з'явилася у день візиту Кучми невипадково: вона фактично стала противагою демагогії українського гаранта, котрий запевняв наших західних сусідів у тому, що, тримаючи в руках стяг політреформи, ми рухаємося до демократії. Віктор Ющенко детально описує суть усіх проектів, які намагалася провести влада через комуно-олігархічну більшість. На його переконання, мета реформи, ініційованої Кучмою, — не допустити зміни влади: «Його (Леоніда Кучми. — Авт.) доля, його бажання забезпечити собі особисту безпеку стають найважливішими для держави справами, витісняючи у тінь потреби суспільства, розвиток господарства, зміцнення міжнародного становища України. Уся держава де-факто стала заручником однієї особи — Леоніда Кучми».