Здавалося, не так давно легкоатлети придумали елітну «Золоту лігу», аби якнайкраще комерціалізувати свій вид спорту, але й вона віджила своє. Останнім часом інтерес спортсменів до цих змагань упав — виграти всі шість турнірів було дуже важко, а за перемоги на окремих етапах платили порівняно небагато. Тож із 2010 року Міжнародна легкоатлетична федерація (ІААФ) запровадила нову серію — «Діамантову лігу», суттєво розширивши кількість і географію турнірів. Замість шести стартів тепер під новою егідою записано аж 14, і відбуватимуться вони не лише в Європі, а й у Азії та США.

Останніми роками недоброзичливці почали стверджувати, що у світовому хокеї намітився певний застій, адже практично на всіх планетарних форумах у 1/4 фіналу виступають одні й ті ж збірні з так званої великої сімки: США, Канада, Росія, Чехія, Фінляндія, Швеція та Словаччина. Решта команд лише розігрують останню, восьму, позицію у «плей–оф». Ну й аутсайдери борються за право залишитися в еліті. Утім нинішній світовий чемпіонат, що триває в Німеччині, приніс безліч несподіваних результатів, порадувавши прибутками букмекерські контори. Не помітити великий прогрес одразу кількох команд просто не можна.

У 1980–х роках Міжнародна федерація хокею не проводила чемпіонати світу в ті роки, коли відбувалися Олімпійські ігри. І, мабуть, правильно робила. Принаймні на такі думки наштовхує нинішня світова першість. Адже десятки провідних хокеїстів планети проігнорували виступ у Німеччині без поважної причини. Точніше, пославшись на втому після олімпійського турніру, сезонів у НХЛ, КХЛ або навіть на міфічні травми. Насправді ж зрозуміло, що чемпіонат світу дещо втратив свій авторитет, надто ж у рік Олімпіади. Тому зірки його нехтують, і в збірних другого ешелону з’являється шанс «пощипати» еліту та піднятися на вищі позиції.

Трансформація розіграшу Кубка УЄФА в Лігу Європи вийшла символічною. Останній переможець турніру під старою назвою, донецький «Шахтар», поступився у «плей–оф» нового змагання лондонському «Фулхему». Англійці ж своєрідну естафетну паличку не втримали, а передали її у фіналі мадридському «Атлетико». Для популярного іспанського клубу, який починав сезон у Лізі чемпіонів, цей євротрофей став другим в історії — вже в далекому 1962 році «матрацники» вигравали Кубок кубків. Принагідно згадаємо, що в 1986–му «Атлетико» поступився у фіналі цього ж турніру київському «Динамо» і відтоді у фіналах єврокубків не грав. Попри те що Лігу Європи вважають турніром для клубів другого ешелону, позавчора фіналісти продемонстрували цілком пристойний футбол. Команди дивували високими швидкостями — залишалося тільки дивуватися, де футболісти беруть сили наприкінці сезону, та ще й за прохолодної дощової погоди? Для фінішного ривку суперники зібралися й виклалися повністю. І не просто так після фінального свистка деякі з гравців попадали на газон. Якщо мадридцям додала снаги для святкування перемога, то лондонцям брати сили було нізвідки. До того ж проти британців уболівала німецька публіка, адже «Фулхем» у попередніх раундах «плей–оф» образив і місцевий «Гамбург», і «Вольфсбург».

У Веселіна Топалова вже не вперше здали нерви. Скажімо, в матчі за світову шахову корону 2006 року, коли Топалов програв Володимиру Крамнику, болгарин, вочевидь нервуючи, звинувачував росіянина у використанні підказок у туалетній кімнаті, внаслідок чого розгорівся горезвісний «туалетний» скандал. Веселін зі своєю «фобією підказок» був одним із тих, хто ініціював проведення партій в ізольованих скляних кубах. Львів’янин Василь Іванчук казав, що в таких відсіках граєш, наче в космосі. Цього ж разу, здавалося, Топалову все сприяло в рідній країні. Але 35–річний болгарин знову програв матч за титул чемпіона світу, ще раз підтвердивши важливість психологічної стійкості.

Минулого року наша чоловіча збірна вперше наблизилася до елітної групи неофіційного командного чемпіонату світу. Утім програш бельгійцям у «плей–оф» Світової групи Кубка Девіса повернув українців до І Євро–африканської зони. Штурм висоти «синьо–жовті» перенесли на новий сезон. І всі підстави сподіватися на прорив були. Вперше за багато років у сотні провідних тенісистів світу з’явилося аж троє українців — до Сергія Стаховського додалися Ілля Марченко й Олександр Долгополов–молодший (останнього, щоправда, до збірної не запросили).

Знаючи спроможність німців створювати яскраве шоу з будь–якої більш–менш цікавої події, можна було не сумніватися, що черговий хокейний чемпіонат світу вони проведуть із належним розмахом. Недаремно Міжнародна федерація хокею довіряє ФРН таку честь уже вдруге в цьому десятилітті. І мегасвято почалося вже з першої ж гри. Минулої п’ятниці матч–відкриття ЧС–2010 встановив світовий рекорд за кількістю глядачів на хокейних поєдинках.

Останній тур вітчизняної прем’єр–ліги, що відбудеться післязавтра, матиме значення лише для двох команд — «Чорноморець» і «Кривбас» заочно виборюватимуть право залишитися в еліті. Як показує практика, в таких поєдинках перемагають ті, кому більше потрібно, незалежно від статусу опонента.

А позавчора ввечері ми отримали відповідь на головне питання сезону — «Шахтар» відібрав чемпіонство в «Динамо». «Гірників» гнала вперед переповнена «Донбас–арена» (52 518 глядачів — рекорд для футбольних матчів на новому красені–стадіоні). Уся аудиторія, окрім гостьового сектору, отримала помаранчеві прапорці з перехрещеними молотками — старою емблемою «Шахтаря». На перших хвилинах із фан–зони господарів у клубах оранжевого диму спустилося величезне полотнище із закликом «Тут на рідній стороні нам перемагати» (російською мовою). І футболісти «Шахтаря» грали у вирішальному матчі сезону так, ніби їм перемога потрібна була більше, ніж динамівцям. П’ята перемога в чемпіонаті — і «гірники» можуть домальовувати першу зірочку собі на емблему. Футбольний успіх «донецьких» став ніби продовженням успіху політичного.

Україна не належить до провідних держав Європи в спортивній гімнастиці, але регулярно фігурує в переліку тих, хто претендує на нагороди престижних турнірів. І навіть в умовах фінансових проблем та внутрішніх організаційних конфліктів одну–дві медалі з чемпіонатів континенту чи світу наші гімнасти час від часу привозять. Так і на нинішній жіночій першості Європи «синьо–жовті» здобули бронзову нагороду — одну на всіх. І порадувала зовсім не та, від кого очікували успіху.

Жозе Моуріньйо, наче збожеволівши, бігав по полю славетного «Камп Ноу», а невдоволений воротар «Барселони» Віктор Вальдес намагався перервати непристойний, на його думку, вияв емоцій екзальтованим наставником «Інтера». Такими були останні кадри трансляції драматичного повторного двобою Ліги чемпіонів між грандами європейського футболу. Уже поза «картинкою» залишилося, як італійські гравці продовжували святкування, а безжальні робітники стадіону включили полив газону. Утім, думається, фонтани швидше порадували гостей, ніж засмутили.