Відучора в Книзі рекордів України є й ім'я художника Володимира Зайця. Про 44-річного митця із села Затоки Барського району Вінниччини і його рекордну картину «УМ» розповідала вже не раз. Пан Володимир, нагадаємо, починаючи з помаранчевої революції й до вчорашнього дня, мандрував Україною, долучаючи до свого рекорду — картини, яку малювало найбільше людей, — мешканців різних куточків нашої держави. Учора на полотні був поставлений останній штрих.
Потрапити на міжнародну виставку «Експо» — це мрія. Причому не лише для компаній чи фірм, яким щастить представляти свою державу на головній презентації досягнень «народного господарства» планети, а й для мільйонів «простих смертних». І неважливо, що ви про цю свою мрію й гадки не мали — варто вам потрапити на грандіозну світову ВДНГ, як серце тенькне: ось воно, те, що мріяв побачити все життя...
Японці — дуже стримані люди. Бурхливо виявляти емоції тут не прийнято — по-перше (й насамперед), такими є особливості культури, а по-друге, мешканці Країни Схiдного Сонця дуже багато й напружено працюють, тому бережуть енергію, яку з огляду на все ті ж особливості світосприйняття дуже цінують, для продуктивнішої роботи. Ні директори великих корпорацій, ні президенти банків, ні тим паче прем'єр-міністр не є винятками з цього правила, швидше навпаки, їхня енергія і час є ще дорожчим товаром. Тому жодні угоди, спільні протоколи й меморандуми, підписані під час перебування Президента України в Японії, не можуть продемонструвати той надзвичайний успіх, яким відзначився цей офіційний візит, яскравіше, ніж сприйняття Віктора Ющенка японськими високопосадовцями. Адже саме воно свідчить про те, що ті наміри й плани, які закладені в цих документах, не лише будуть здійснені, а й потягнуть за собою нові й нові інвестиції в українську економіку.
Зустріч з імператором, якого вважають сином Сонця, — особлива подія в ході візиту до Японії. Учора Президент України Віктор Ющенко та перша леді Катерина Ющенко зустрілися з монаршим подружжям Країни Сонячного Сходу — Акіхіто й Мічіко. Ющенко звернув увагу імператора на схожість долі українського та японського народів — їх поєднали дві ядерні трагедії. Цього року японці відзначають 60-ту річницю бомбардування Хіросіми і Нагасакі, а наступного року українці пом’януть 20-ту річницю катастрофи на Чорнобильській АЕС. Український лідер подякував японській стороні за допомогу в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, відзначивши, що наша країна й сьогодні потребує допомоги у створенні сучасних медичних центрів для лікування онкологічних хвороб, викликаних чорнобильським лихом, а Японія має в цій сфері «неоціненний досвід», який ми можемо запозичити.
Кажуть, хобі — це зайняття для душі, аби відпочивати від нудьги, що зветься «робота». Але збагнути, що приносить душі Віктора Ющенка більше задоволення — колекціонування предметів української старовини, улюблені бджоли чи вивчення фінансових документів та обговорення особливостей монетарної політики, досить складно. І з не меншим захватом, ніж напередодні про пасічництво в Науково-дослідному інституті бджільництва Університету Тамагава, вчора Президент, стоячи в буквальному сенсі поруч із мільярдними грошовими потоками, розмірковував про фондові ринки.
На Токійській фондовій біржі, за словами її менеджерів, президенти в гостях хоча й бувають, але не часто. «О, візит дуже шанованого нами Президента Ющенка — це для нас велика честь!» — запевнив журналістів старший менеджер ТФБ. Ще б пак, адже, як ми вже встигли переконатися, про нашу помаранчеву революцію і Віктора Ющенка в Японії не чув хіба глухий або аж надто вже заклопотаний. Останнє, щоправда, в цій трудоголічній країні не рідкість, однак навіть «любителі» посидіти на роботі з раннього ранку до пізнього вечора встигають ознайомитися зi свiтовими новинами.
Між Україною та Японією таки велика прірва. Зокрема, в рівні технічного розвитку. Кореспондентка «УМ» зрозуміла це одразу після того, як з'ясувалося: послуги ноутбука, який удома вважається досить «просунутим», у Токіо даремні, бо тутешні комп'ютери вже давно працюють із флеш-картами наступного покоління, а не з дискетами. «Глибше зрозуміти» Японію і зробити її хоч трохи ближчою до України — таке завдання Президента Віктора Ющенка, який учора прибув до Країни Східного Сонця з офіційним візитом.
Після того як випущені щойно інавгурованим Президентом Ющенком голуби розчинилися десь у небі, поставивши останню крапку на помаранчевому Майдані, ми засперечалися. Ні, не про те, якою буде нова влада, скільки помилок попередньої вона повторить і чи згадає через 11 місяців народний Президент про те, що обіцяв прийти на центральну площу помаранчевої революції й на першу її річницю відзвітувати перед Майданом. І навіть не про те, яким буде його звіт, якщо В. Ю. пам'ятатиме свої обіцянки, або якою буде реакція народу, що змагався не за Ющенка особисто, а за свою свободу взагалі, якщо таки забуде. Про все це було говорено-переговорено ще тоді, морозними революційними днями, помаранчевими вечорами й тривожними ночами. Тепер сперечатися про те, що надалі залежить тільки від нової влади, не було сенсу. Тому журналістська дискусія точилася навколо того, як довго перед іменниками «влада» й «опозиція» доведеться вживати прикметник «нова», перш ніж усі ми разом із читачами звикнемо до того, хто з них хто.
Після установчого з'їзду «Народного союзу «Наша Україна» у «спортзалі» (так почесний голова цієї політичної сили Віктор Ющенко мимохiть назвав Палац спорту), де про Майдан нагадувало хіба що тривале скандування «Ю-щен-ко!» та засилля помаранчевої символіки, від першого офіційного зібрання новітньої партії влади «УМ» нічого хорошого не очікувала. Хіба що екзотики, адже на з'їздах КПРС нам побувати не вдалося через об'єктивні причини (див. назву газети), а НСНУ на лаври номенклатурного монстра явно претендує. Але, як виявилося, не так уже все й погано. Може, недаремно деякі далекі від номенклатури неофіти партії так гаряче переконували нас у тому, що більшість партійців у «Народному союзі» не тільки чудово розуміють усі його недоліки, а й сповнені рішучості їх побороти? Принаймні перший з'їзд НСНУ не лише яскраво висвітлив усі наявні в «партії влади» проблеми, а й став таким собі кроком у минуле: на Майдан.
— Олегу Олександровичу, час підбивати підсумки 7-ї сесії Верховної Ради, яка була вельми специфічною з огляду на її перебіг у проміжку між президентською й парламентською виборчими кампаніями. Представники опозиції стверджують, що вона була «сесією втрачених надій», провладні нардепи, навпаки, запевняють, що принаймні до останнього тижня все було не так уже й погано. Чию думку поділяєте ви?
— Сесія була нормальна. Бо адекватна тим подіям, які відбулися після помаранчевої революції, і тому часу, в який проходила, — по суті, перед реальним початком парламентських виборів. Тим паче, що навіть незважаючи на ці чинники, було ухвалено цілу низку важливих законопроектів.
Найкращий відпочинок, хай простять мене розкішні п'ятизіркові готелі з «олл інклюзівом» на турецький, сейшельський чи інший буржуйсько-заграничний зразок — це вилазка з наметами на нашу рідну українську природу. Бажано біля річки, щоб і скупнутися в літню спеку, й рибки на юшку наловити... «Водної артерії» мешканцям наметового містечка, розбитого чи то на захист Бориса Колесникова, чи з метою пропаганди принад союзу з Росією й Білорусcю (ондечки й прапори відповідні висять), чи заради порятунку громадян поки що не союзної України від жахливої загрози у вигляді вживлених під шкіру мікрочіпів (у центрі табору на дереві розміщений відповідний плакат із лекцією про «число Звіра — 666», ідентифікаційні коди й зловісну перспективу мікрочипізації населення) явно бракує. Але все одно, можна собі уявити, яка жаба давила якогось замученого чиновника чи й журналіста, коли, пробігаючи «в милі» посеред робочого тижня через парк на роботу до Верховної Ради чи Кабміну, запарений сердега ловив на собі ліниві погляди «пікетників-наметників». Над головою шелестять зеленими кронами дерева, на яких заливаються співом пташки, під ногами — смарагдовий килим м'якенької травички, поруч дзюркотять-міняться райдужно на сонці фонтанчики... Краса! Та ще й у самісінькому центрі столиці. Заради такого задоволення й річкою пожертвуєш...
