Журналістка «УМ» біля українського павільйону iз соняшниками на «виставковій олімпіаді» в Нагої.
Далі на нашу журналістську делегацію чекає перше, хоча й очікуване, розчарування: поки Президент оглядатиме перший павільйон Японії, а перша леді Катерина Ющенко милуватиметься виставковими краєвидами з висоти «гондольної» дороги, представникам ЗМІ доведеться півтори години розважати себе самим. Звісно, довго не вагаємося: замість нудитися в кондиційованому автобусі, вирішено пробігтися околицями. І хай з усіх частин тіла градом котиться піт, а неприкриті частини до всього ще й через кілька хвилин перебування під відкритим небом набувають забарвлення, властивого щойно вкинутим в окріп ракоподібним, — ну як може журналіст втратити таку нагоду ознайомитися з «Експо» (про мрію див. вище)? Тим паче що наступна якщо й випаде, то не раніше, ніж через 5 років — саме з такою періодичністю проходять планетарні «ВДНГ».
Утім спершу ми разом з усією українською делегацією помилувалися дуже актуальним у світлі екологічної ситуації, що склалася у світі, експонатом: міні-заводом з переробки різноманітного сміття, зокрема всюдисущих пластикових пляшок, на... газ. Зовсім невеличка конструкція з труб і трубочок, виявляється, може розкладати це сміття на двоокис вуглеводню і кисень, які йдуть на підзарядку батарей, а викиди в результаті якоїсь складної реакції (от клята пам'ять — і що в моєму шкільному атестаті забула «п'ятірка» з хімії?!) виділяють метан. Саме цей заводик забезпечує енергопостачання обох японських павільйонів — НЕДО (це абревіатура тамтешньої Організації розвитку нової енергії і промислових технологій) та Нагакуте.
Природно, український Президент зацікавився цим технічним дивом, відзначивши, що Україні такі заводи дуже б не завадили. Місця займає мало, а скільки користі! До речі, неподалік розташоване ще одне досягнення науково-технічного прогресу: вдосконалені сонячні батареї, які, порівняно з екземплярами попередніх років, стали значно дешевшими, а енергопостачання від них — потужнішим і тривалішим.
Павільйон Нагакуте — окрема тема. Як уже писала «УМ», темою цьогорічної «Експо» є «Мудрість природи». Організатори не стомлюються повторювати — вустами персоналу й літерами рекламних буклетів, — що йдеться про науково-технічний розвиток людства у гармонії з природою. Мовляв, тільки пізнавши життєву силу природи, людство зможе надалі розвивати свої технічні можливості у співіснуванні з нею. До речі, щось подібне мала на меті показати й минула виставка в Ганновері, «слоган» якої був «Людина — Природа — Техніка». Узагалі, як згодом з'ясувалося, паралелі між «Експо-2000» і «Експо-2005» проглядалися ледве не на кожному кроці — очевидно, за п'ятирічку людство неспроможне нашкрябати багато нових ідей. Недарма ж уже кілька років поспіль у різних куточках світу лунають заклики відмовитися від проведення «Експо» як виставки, що себе пережила. Втім поки що вони не знаходять належної підтримки. Мабуть, на щастя — цікаво все-таки, а для країн-учасниць ще й дуже корисно в економічному плані, бо де ж іще шукати інвестиційних та торговельних партнерів, як не на таких заходах.
Повертаємося до японського павільйону. Нагакуте — саме те місце, де можна переконатися в єдності природи і цивілізації. Сам будинок зроблений з бамбуку, зовні стіни засаджені бамбуковою травою. Завдяки унікальному екологічному балансу всередині приміщення не потрібні кондиціонери — прохолоду забезпечує «кругообіг води в природі», себто на тих самих «трав'янистих» стінах. Усередині відвідувачі потрапляють у «справжній» японський бамбуковий ліс, мають змогу оглянути не менш «справжню», але в мільйон разів меншу земну кулю і, нарешті, протягом 5 хвилин відчути себе одразу й льотчиком, і дайвером: з-під хмар, де пролітають «реальні» пташки, через земну поверхню із на очах розквітлими садами опуститися в морські глибини — у товариство риб та іншої підводної живності. Тут уже технічний прогрес із його віртуальними технологіями допомагає природі нагадати своїм «царям», що вони можуть втратити, не дбаючи про екологію.
А ми тим часом, залишивши Президента милуватися інсталяцією довкілля, рішуче вирушаємо у власну подорож виставковою «парилкою». От чого у Ганновері явно не було, то це майже 40-градусної спеки й вологості, що зашкалює під 90 відсотків. На жаль, на диво-трамвайчики й гондоли у нас немає ні часу, ні зайвих грошей, тому — бігом, у напрямку «малої Батьківщини» (павільйону України), де зустрінемося з нашою делегацією. Йти досить далеко, і єдиний порятунок від теплового удару — зумисне з цією метою розставлені на шляху відвідувачів тенти, які не лише захищають від сонця, а й влаштовують «спеченому» екскурсантові прохолодний душ: зі спеціальних отворів під «стелею» дрібно розпилюється водяна пара. Заздрісно косимо оком на туристів, які не обмежені часовими рамками і мають змогу спокійно порелаксувати (на повному серйозі — дехто так і лежить у йогівських позах) на лавочках під цими рятівними тентами. І мимоволі захоплюємося люб'язно наданими японським «протоколом» (супроводжуючими українську делегацію особами) «гідессами»: дівчата ніби й не потерпають від шаленої спеки, бадьоро крокуючи у своїй сухісінькій уніформі, тоді як наші футболки-блузки хоч викручуй. Таких дівчат (і хлопців, які чомусь нам траплялися значно рідше) на території «Експо-2005», здається, тисячі — щойно у вас виникнуть якісь питання, проблеми з орієнтацією на місцевості, заморочиться від спеки голова абощо, як одразу поруч з'явиться люб'язна японська панночка й радо допоможе. Щоправда, тут виникає одне питання. У всіх матеріалах про «Експо-2005», які мені, готуючись до поїздки в Японію, доводилося читати ще в Україні, однією з основних «фішок» японської виставки, котра, зокрема, і відрізняє її від усіх попередніх, названі роботи. Вони там, мовляв, усюди: і вулиці місцеві прибирають, і напої продають, і за дітьми, поки батьки гуляють павільйонами, наглядають, і навіть гідами підробляють. Уявляєте, яка прикрість: нашій дружній компанії так і не випало зустріти бодай якогось завалящого робота. Довелося взяти на віру запевнення персоналу, що роботи десь таки є — скажімо, в одному з павільйонів (корпорації «Тойота») представлений духовий оркестр, що складається суто з механічних музикантів.
Ще одна цікавинка виставки — викопана в Російській автономній республіці Саха-Якутія голова мамонта. Судячи з російської преси, жоден експонат усієї «Експо-2005» не користується такою популярністю i резонансом, як ця сама голова. Ми, щоправда, шаленого ажіотажу довкола російського мамонта не помітили, але це й не дивно — маршрут проходив далеко від «Глобал Хаусу», в якому виставлене це викопне диво природи. До слова, мамонтова голова разом з усіма експонатами павільйонів Японії є чи не єдиною окрасою виставки, яку категорично заборонено фотографувати (для поважних відвідувачів, включно з президентами, винятків із цього правила не передбачено). Іншою асоціацією з «якутським гостем» у авторки цих рядків залишилася фраза якогось російського туриста, випадково почута біля сувенірного кіоску. Лише після відвідин нашого, українського, павільйону я збагнула, який бальзам на душу пролив мені цей невідомий росіянин, сказавши, що «якби не Юкагірський мамонт, Росія була б на цій виставці в повній ... [цензура]». У нас, звісно, мамонта не було, зате скіфських баб і трипільську кераміку з павільйону нікуди не забрали. Тоді як Російській Федерації, перевізши мамонтову голову до загального центрального павільйону, залишили тільки той самий «зразково-радянський» інтер'єр есересерівських ВДНГ, який, звісно, з поправкою на національний колорит, впав у око і в українському «домі».
Втім до «Глобал Хаусу» ми, як уже було сказано вище, з огляду на брак часу не потрапляли, тому вирішили обмежитися оглядом іншого центрального об'єкту «Експо-2005»: височезного павільйону Earth Tower («Вежа Землі»), до якого стояла одна з найдовших на всій виставці черг. Зовні споруда й справді вражає: стіни паралелепіпеда висотою з 30-поверховий будинок повністю «облямовані» водою, яка спадає згори. Будете сміятися, але на минулій «Експо», як ми з'ясували згодом, такий самісінький павільйон представила Ісландія — з тією різницею, що тоді був не паралелепіпед, а куб, і не брунатний, а блакитний. Ще одна особливість японського «водоспаду»: від шаленої спеки це водяне «облицювання», звісно, одразу перетворюється на пару, через що від стін павільйону відходить водяний «дим». Ось куди ми потрапимо за будь-яку ціну! Тим паче, знаючи, що з чарівними бейджами Press платити однаково не доведеться. Більше того, з нашої ініціативи японка-провідниця здивовано переконується, що ці перепустки надають право ще й не вистоювати в черзі (для мешканців Країни Сонячного Сходу поняття «пройти без черги» не існує в принципі, тому ми, схоже, влаштували нашій маленькій «сусаніній» культурний шок), і ось ми нарешті всередині. «У вас усього півгодини», — попереджає-радить «гідесса», бо ж до кінцевої мети подорожі ще чимчикувати й чимчикувати. Чорними (бо оббиті відповідного кольору тканиною) й темними коридорами-тунелями рішуче біжимо вперед, до надцікавої експозиції.
«Вітер, вода і звуки природи поєдналися в цьому унікальному павільйоні, враження від якого не зрівняються ні з чим, що вам досі випадало бачити чи відчувати», — обіцяє рекламний буклет. Забігаємо. У чорній-чорній кімнаті, на чорному-чорному містку стоять близько сотні відвідувачів і... медитують, дивлячись на стелю. Власне, стелі як такої немає: уявіть собі, що ви зменшилися в сотні разів і опинилися у звичайному дитячому калейдоскопі. Кольорові картинки міняються, усе це відображається нижче підлоги у величезних дзеркалах... Краса. Але ж нам немає часу медитувати — у цьому надзвичайному павільйоні, безперечно, ще стільки цікавинок! Здивована провідниця, яка так завбачливо відвела нам не більше, ніж півгодини, круглими очима дивиться, як замилені українські журналісти вискакують... на вулицю. Отакої! А ми думали, там ще купа кімнат і всіляких інсталяцій... А люди, до речі, аби потрапити в цей велетенський калейдоскоп, по дві години в черзі вистоюють.
Утім посміялися й досить: попереду ще стільки всього цікавого! І, на жаль, не тільки попереду, а й позаду, і збоку — там, куди ми принаймні під час цієї «екскурсії» не потрапимо вже напевне. Наприклад, у павільйоні «Мітцуї-Тошіба» при вході ваше обличчя одразу «просвітить» спеціальний сканер (майже так, як у фільмі «Особлива думка» з Томом Крузом, якщо хто бачив). А через мить ви отримаєте на пам'ять свій портрет — «наміри» сканера, виявляється, суто миролюбні. Павільйон «Хітачі» затягне вас у велетенський водоспад, де на кожному кроці чекають несподіванки у вигляді тварин, рептилій та всілякої іншої живності. Несподівано романтичними виявилися чехи: вхід до їхньої «території» нагадує мушлю, в якій відвідувачі потрапляють у «Сад музики і фантазії», опиняючись в акустичному світі органної музики й дзюрчання води (вода на цій виставці, схоже, взагалі посідає особливе місце). У швейцарському павільйоні туристів зустрічає 9-метровий заввишки макет гірського хребта, а філіппінці зустрінуть вас у велетенському... кокосовому горісі. Стіни тамтешнього павільйону також оздоблені шкаралупою 76 тисяч кокосів, а всередині відвідувачів огортає тонкий аромат філіппінських рослин і ефірних олій.
Словом, такого більше не побачиш ніде. Хіба що на наступній «Експо», яка пройде у 2010 році у Китаї, в місті Шанхай. Хтозна, що там до того часу особливого вигадають китайці, а японці ще матимуть принаймні одну нагоду здивувати своєю «Експо»: після завершення виставки, яка закриється 25 вересня, усе «місто», яке вибудували зумисне з цією метою, з його розгалуженою інфраструктурою й павільйонами, планується безслідно знищити. А на цьому місці постане величезний природний парк-заповідник. І що з того, що на будівництво було витрачено близько 3,2 мільярда доларів (до слова, влада префектури Аїті, до якої належить територія виставки, пустила ще 9,5 мільярда на будівництво нового аеропорту і швидкісних доріг в околицях)? Головне — не забувати про гармонію з природою. Навіть якщо сподівання організаторів на 15 мільйонів відвідувачів так і не виправдаються. Хоча поки що шанси виконати план неабиякі: на 102-й день проведення «Експо-2005», яка відкрилася 25 березня, був зафіксований 10-мільйонний «клієнт». А охочих відвідати виставку ще ой як багато. І навіть драконівські правила входу на територію експозиції, де організатори чи то планують, чи то вже відбирають у відвідувачів усі харчові продукти й воду (аби купували «на місці», для більших прибутків), їх не лякають. Зрештою, для японців заплатити 5 доларів за півлітра розливного пива або морозиво нічого не варто, зате які враження!
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
