Попри те, що і спостерігачі, і громадськість визнали дострокові парламентські вибори такими, що відбулися, і до того ж, практично без порушень, які могли б вплинути на остаточні результати голосування, на деяких округах у виборчу ніч було досить гаряче.

Цікава штука все-таки вибори. Начебто після Майдану та тотального занурення країни в усвідомлення стану війни та волонтерський рух (як писала «УМ», за даними соціологів принаймні третина українців у той чи інший спосіб долучилася до забезпечення армії, тисячі хлопців пішли добровольцями на фронт, та й Небесна сотня давно перетворилася на Небесний батальйон, і кінця цьому поки що не видно) мала би з’явитися якась відповідальність людей за тих, кого вони делегують до Верховної Ради.

«Якщо ви не можете більше мовчати про це жахливе свавілля і беззаконня, виходьте вимагати звільнення невинної громадянки України, чесного Воїна і героїчної льотчиці Надії Савченко! Готуйте свої плакати, зустрічаємося в понеділок iз 17.30 до 19.30 біля центрального входу в Інститут Сербського», — з таким закликом звернулися до росіян московські правозахисники, які організували серію одиночних пікетів біля московської психіатричної лікарні, де від минулого понеділка утримують українську бранку з метою «проведення психіатричної експертизи».

«Цього року нам у вересні задали непросте завдання. Замість твору «Як я провів літо» запропонували написати листа бійцям, які воюють у зоні АТО». Таке завдання, яке озвучив один з учнів 6-го класу столичної гімназії №143, було цього року в багатьох школярів.

«Мабуть, мені один ген якийсь особливий дістався від пращурів, що на все дивлюся з іронією», — казав колись Петро Осадчук в одному з інтерв’ю. Він і справді, куди б його не закидала доля — в Одеський обком комсомолу чи в ЦК Компартії України, у парламент чи у Національну спілку письменників — на все дивився з часткою здорового сарказму й іронії.

Після гучної заяви Петра Порошенка у Львові про готовність підписати Закон про люстрацію та звільнити очільника Держприкордонслужби Миколу Литвина народ з нетерпінням чекає появи на сайті Президента обох підписаних документів. Очевидно, що рано чи пізно це станеться, однак на момент, коли здавався номер, цієї інформації ще не було.

Сьогодні у Києві прощатимуться з одним із учасників квартету «Явір» Валентином Реусом. Високий, сивочолий, з глибоким колоритним басом, його не можна було не помітити ні на сцені, ні в житті. Свого часу відомий режисер Микола Мащенко хотів навіть зняти його в одному зі своїх фільмів, але якось не склалося.

«Її знали всі рівняни, знали, а тепер нема Машулі. Як може земля носити падло, що її задушило?» — так емоційно відгукнувся на сумну новину відомий рівненський музикант і художник Юрко Журавель. Убивство собаки-інваліда, що була своєрідною візиткою міста, шокувало у Рівному всіх.

Традицію зустрічей хоча б раз на рік із журналістами започаткував іще наприкінці 90-х тодішній Президент України Леонід Кучма. Цей ритуал проходили і всі подальші президенти, хоча Віктор Янукович після «незручного» запитання Мустафи Найєма вирішив, що «не панська це справа», і не надто ішов на контакт із пресою.

Цими вихідними в невеличкому селі Ходоси неподалік Рівного відбувся свій міні-майдан, на якому громада практично одноголосно прийняла рішення перейти з Московського патріархату до Київського. Останньою краплею, яка підштовхнула селян до активних дій, став недавній святковий молебен iз нагоди престольного свята, коли запрошений панотець із сусіднього села Великий Олексин почав молитися за Путіна і «військо руське».