Усі меломани України у четвер ввечері припали до екранів ТБ в очікуванні, чим завершиться другий півфінал «Євробачення–2010». Їх цікавив далеко не рівень суперників Альоші. Були побоювання, що голосиста дівчинка через брак часу на підготовку може пролетіти у півфіналі. Тим паче що Олена Кучер, саме таким є справжнє ім’я артистки з чоловічим псевдо, за день до виступу отруїлася креветками і дуже зле почувалася. «Допомагає наше вітчизняне активоване вугілля. Мені так набридли ці всі репетиції. Швидше б відспіватися і закінчити з цим «Євробаченням», — розповіла в інтерв’ю одному з телеканалів у день другого півфіналу Альоша.

Після десятка вечірок, де дівчина активно тусувалася, гри у футбол, яку вона організувала для конкурсантів, і отруєння креветками Альоша справді виглядала страшенно втомленою. Здавалося, ще одна крапля, вона сяде на літак і полетить до мами в Запоріжжя. Не дочекалися! І слава Богу. Ввечері під номером «8» Альоша вийшла на сцену і полонила серце Європи діапазоном голосу в чотири октави.

Дивне відчуття омани залишилося після перегляду першого півфіналу «Євробачення–2010». Заздалегідь було відомо, що, згідно із жеребкуванням, вівторкового вечора вийдуть на сцену норвезького стадіону «Telenor Арена», розташованого у передмісті Осло, слабші учасники конкурсу. Але мало хто сподівався на те, що їхні живі виступи прирівнюватимуться до національного відбору, проведеного нашвидку Першим Національним у студії Савіка Шустера. Можливо, причиною невидовищності стали нові правила конкурсу. Адже після того як країни визначилися зі своїми представниками, європейська мовна спілка повідомила, що в Осло під час виступів забороняються екрани, велетенські декорації та інші елементи техногенної екстравагантності. Мабуть, європейцям допекло минулорічне «Євробачення» в Росії з матрьошками, маршируванням військ, цирковими виступами і зловживанням новими технологіями.

В Українському домі, здається, вперше розібралися, що годиться віднести до мистецтва, а що нехай іще підросте і за бортом виставки відшліфує свій рівень. Друга міжнародна виставка–ярмарок «Файн Арт Юкрейн 2010» (Fine Art Ukraine), яка проходить із 22 травня по 1 червня, швидше, нагадує професійний кураторський відбір, ніж типовий для цього простору вінегрет з актуального, класичного, базарного й антикварного мистецтва.

Перед тим як перейти до огляду експозиції на три поверхи, гостей «Файн Арту» і журналістів вразила новина, що Наталя Заболотна, яка надала Українському дому мистецької значимості, заснувавши тут низку великих арт–ярмарків, більше не є директором цього закладу. Керівник Державного управління справами Андрій Кравець призначив пані Заболотну генеральним директором Культурно–мистецького та музейного комплексу «Мистецький Арсенал», а на її місце запросив колишнього першого заступника генерального директора ДП «Мистецький Арсенал» Оксану Гриценко. Однак зміна керівних посад не позначиться на політиці мистецького життя «дому». Наталя Заболотна зазначила, що Art–Київ contemporary, запланований на вересень, розростеться на два простори — традиційний в Українському домі і на карколомний «Мистецький Арсенал», де в цей час проходитиме фестиваль мистецтв «Гоголь–фест».

Одна із функцій мистецтва — робити людину кращою, спричиняти катарсис, заставляти думати і підштовхувати у вир ідей, звідки ти не маєш права вийти сірим нудним снобом. Можливо, я б свято вірила у це високе призначення арту, якби не була журналістом у відділі культури і не відслідковувала всі мистецькі події в Україні. Із задоволенням раз на місяць ходила б у музей подивитися на шедевр когось із класиків, насолоджувалася б Бетховеном у філармонії, плакала б від задушевних народних пісень фольклорних колективів, а коли душа хотіла б драйву, відривалася б на літніх етно–, рок–фестивалях. Але з моїм вибором професії не годиться на власний смак рафінувати події і пропускати знакові виставки, перформанси, концерти, бо випадеш із культурного контексту і завтра не знатимеш, що це за художник, чому всі слухають ту групу, а не іншу і так далі. Та мушу зізнатися, що такий спосіб життя швидше виснажує і спорожнює, ніж наповнює світлом і любов’ю.

До першого півфіналу «Євробачення–2010», який пройде в Осло 25 травня, залишаються лічені дні. Весь європейський континент — на вухах: хто фаворит, чого чекати, яка країна візьме в полон музичне серце старої Європи? Британські букмекери, які останніми роками вгадували переможців із точністю до кількості балів, цього разу заплуталися у своїх прогнозах. Адже справу мають не з абиким, а з чарівними, сексуальними, юними і при тому зовсім різними співачками. Німеччина та Азербайджан чи не кожного дня у рейтингах британських контор міняються місцями. Їх наздоганяють хлопці з Ізраїлю, Данії та Норвегії. Хто візьме гору — точно знатимемо за тиждень, а поки що проаналізуємо дані, які нам пропонують букмекери.

На сьогодні всі 39 учасників «Євробачення–2010» приїхали в Осло, де провели перші репетиції, прес–конференції та вечірки. Експерти конкурсу передбачали Україні аж 19–те місце, та судячи з того, як ідуть справи в Норвегії, ми не так погано виглядаємо. Альоша — хоч і не перша дівка в Осло, але й нічим не поступається фавориткам «Євробачення». Хіба що скандалами і зв’язками з «перцями» світового шоу–бізнесу.

Не так часто київську публіку тішать виставами з провінції. У столиці й своїх театрів вистачає, а якщо вже когось запрошувати, то звісно, що з–за кордону. Тому й не знають у Києві, чим живе вся Україна, що їй болить і не дає ночами спати. Вперше за багато часу випала нагода Чернівецькому театру ім. О. Кобилянської влаштувати для киян прем’єру вистави «Туга за майбутнім». Рік тому голова Фонду «Україна 3000» Катерина Ющенко в Чернівцях побачила цю виставу і пообіцяла привезти її до столиці. Минулого тижня у Київському театрі оперети буковинці свою виставу «Туга за майбутнім» присвятили Дню матері. На виставу прийшли екс–міністр культури і туризму Василь Вовкун, екс–міністр закордонних справ України Володимир Огризко, дисидент і моральний авторитет Євген Сверстюк, співачки сестри Тельнюк, народна артистка України Оксана Білозір. Перед тим як зайти у партер, Катерина Ющенко зізналася, що кожного разу, коли дивиться цю виставу, не може стримати сліз.

Такої спокійної і нерозрекламованої підготовки до «Євробачення», як цьогоріч була в Альоші, в Україні ще не спостерігали. З березня, коли дівчину обрали учасницею на міжнародний конкурс, і по сьогодні мало хто чув її унікальний тембр голосу і пісню Sweet people, з якою Альоша виступить 27 травня, у другому півфіналі «Євробачення» у столиці Норвегії Осло. В понеділок співачка зі своїм хлопцем і продюсером Вадимом Лисицею відправилася туди, щоб на місці репетирувати номер. А в п’ятницю в одному з нічних клубів Києва українські артисти влаштували їй прощальну вечірку.

На днях у Києві відкрили дві персональні виставки художника із Криворіжжя Євгена Лещенка. Спершу готувалися до презентації в Національному музеї Тараса Шевченка, але робіт за останні роки виявилося так багато, що ранній період митця ніде було розкрити. Можливо, у випадку з іншим художником нічого б страшного не сталося, коли б глядач не побачив, з чого все починалося. Та Євгенові Лещенку знайомі куратори не дозволили показатися наполовину. Напередодні відкриття виставки в музеї Шевченка галерея «АВС–арт» зробила екскурс до витоків творчості художника. На це в арт–директора Алли Маричевської було, як мінімум, дві причини. По–перше, виставку взялася організовувати дружина художника Людмила. Таким був її подарунок пану Євгенові на 58–річчя, яке художник святкував упродовж двох днів: 12 травня, коли мати народила, і 13 травня, як в паспорті записано.

В ідеолога українського дубляжу кінострічок Ганни Чміль із самого початку не склалося із новою владою. Декілька місяців тому першим кроком Кабміну була спроба звільнити з посади голову Державної служби кінематографії. Правда, тоді за Ганною Павлівною горою стали всі кінематографісти України, та й причин для звільнення чиновники не знайшли. Ганні Чміль залишилося головувати недовго. Згідно з договором, 20 жовтня завершується її перебування на державній службі. 59–річна Чміль займала посаду голови Держслужби кінематографії з травня 2006 року. Але через її переконання і впертість Ганні Павлівні не дали спокійно піти на пенсію. 14 травня Кабінет Міністрів України звільнив Ганну Чміль з посади голови Державної служби кінематографії згідно з її заявою і виходом на пенсію. «Я написала заяву на звільнення за власним бажанням. Іду на пенсію у зв’язку з досягненням граничного віку. Нікому не хочу пояснювати свою позицію. Зробила все, що змогла», — сказала Ганна Чміль у свій перший безробітний день.

«Чому знову жінки?» «Чому тільки жінки?» «Ви танцюєте? Ні? А хто тоді став вашим натхненником?». Навперебій неуважні відвідувачі засипали недолугими запитаннями художницю Ірину Каленик на відкритті її персональної виставки «Дещо про танець» у галереї Павла Гудімова. Ірина, тримаючи в руках лілію на довжелезному стеблі, жонглювала нею спершу неначе танцівниця кабаре паличкою, потім почала підпиратися квіткою, як стара бабуся ломакою. «Мої виставки завжди про жінок. У всіх роботах — чи то живописних, чи скульптурних, чи графічних — образ жінки завжди центральний. Чоловіків я не знаю і не розумію. А танець сам по собі найжіночніший з усіх мистецтв, — не втомлюється повторювати Ірина Каленик. — Спершу виставку хотіли назвати «Все про дансинг». Та я не взяла на себе таку сміливість. Тут тільки маленька частина історії танцю, тож «Дещо про танець» найбільше відповідає концепції».