На 1020–ту річницю Хрещення Київської Русі в Софійський собор повертаються дві святині — дзвони і царські врата. Їх відібрали в головного храму держави у 30–х роках минулого століття. Дзвони пішли на потреби індустріалізації, а врата, які були оздоблені сріблом і золотом, порізали і, вірогідно, хотіли переплавити. Радянська машина діяла без розбору і підминала під себе найсвятіше. На щастя, пластини врат, які символізують вхід до Царства Небесного, вціліли. Два роки тому їх відправили на реконструкцію до Польщі, а нині Царські врата уже стоять в іконостасі Софійського собору. Вони закриті чорною ширмою і чекають, коли їх відкриють під час урочистостей з нагоди річниці Хрещення Русі під час вечірньої літургії 25 липня. Врата і дзвони будуть освячені Вселенським патріархом Варфоломієм І.

Наприкінці липня в Україні відзначатимуть 1020–ту річницю хрещення Київської Русі. Основні заходи припадуть на 25—27 липня, коли в Україні перебуватимуть Вселенський Патріарх Варфоломій І, а також керівники п’ятнадцяти помісних православних церков. Варфоломій І освятить нові дзвони і відреставровані Царські ворота Софійського собору, візьме участь у панахиді за жертвами Голодомору і проведе літургію біля пам’ятника Святому Володимиру.

Люди часто нарікають, що їхні можливості не збігаються з бажаннями. Цього разу вийшло так, що можливості в нас ніби були — понадпланові надходження в бюджет. Але бажання політиків були настільки заплутаними, що у п’ятницю — останній сесійний день перед канікулами — Верховній Раді не вдалося прийняти ані урядовий, ані президентський проект змін. Тож Україна житиме за старими приписами бюджету щонайменше до осені.

Верховна Рада все–таки вирішила не продовжувати сесію ще на тиждень. Зате останній пленарний день виявився дуже багатим на події. Учора депутати нарешті працювали — розглядали резолюцію недовіри урядові і зміни до бюджету. Юлія Тимошенко, після тривалих позиційних боїв і низки поразок, нарешті здобула перемогу.

— Пане Михайле, як ви оцінюєте провал голосування за резолюцію недовіри уряду?

— Ми від початку розуміли, що ця резолюція має мало перспектив. Мені здається, що те саме усвідомлювала й Партія регіонів і не дуже цього прагнула. Бо потім опозиція не змогла би сформувати коаліцію та уряд. Вони діяли, швидше, за інерцією. «Регіонали» не мали гарантій, що після оголошення недовіри Тимошенко буде сформовано «широку» коаліцію. Хоча, за нашою інформацією, такі переговори велися. ПР хотіла бачити новим Прем’єр–міністром Віктора Януковича, але інша сторона не могла на це погодитися і пропонувала Єханурова або Балогу.

У вівторок друзі запропонували мені знятися в масовці в кіно. Я не був у захваті від такої пропозиції, але коли почув, що в стрічці зніматиметься серб Емір Кустуріца, — ані хвилинки не вагався. Кустуріца прославився як видатний режисер, але мені було цікаво подивитися, як він гратиме в кіно, зрештою, кортіло дізнатися, як виглядає кіношна кухня зсередини.
Чорнова назва стрічки — Farewell. У стрічці розповідається про полковника КДБ Володимира Вєтрова, який на початку 80–х працював на французьку розвідку. 52–річний Кустуріца грає роль Вєтрова. Дія відбувається в Москві. Частина зйомок пройшла в Києві.

Наступного тижня на плечі паралізованої Верховної Ради ляже відповідальне завдання — розглянути зміни до Державного бюджету. Точніше, не стільки на парламентські плечі, скільки коаліційні. Голосування за ці зміни буде черговим випробуванням на міцність коаліції, лакмусом її спроможності домовлятися з іншими політичними силами (передусім Блоком Литвина). У БЮТ і «НУНС», попри численні переговори, поки що нема спільної точки зору на те, як має виглядати оновлений бюджет. Не кажучи вже про те, щоб таке порозуміння було між усіма силами парламенту.

Уряд відтягнув бюджетні поправки аж до останніх днів цієї сесії, хоча мав запропонувати їх іще навесні. Якщо ВР провалить зміни, ми житимемо за старими, недосконалими бюджетними приписами щонайменше до осені. Народний депутат від «Нашої України — Народної самооборони» Павло Жебрівський, який входить до Бюджетного комітету парламенту, допускає, що окремі діячі якраз і сподіваються на те, що проект провалиться.

Літо — пора музичних фестивалів під відкритим небом, open air. Тепла погода сприяє пригодам, новим знайомствам і прослуховуванню музики десь на галявині. Меломани пакують наплічники, запасаються пивом, беруть плеєр — і прямують на музичну забаву. В Європі проводять дуже багато фестивалів під небом, а віднедавна формат open air набув великої популярності в Україні: цього літа в нас проводиться близько десятка фестів. Кореспондент «УМ» побував у німецькому селищі Шіссель, що неподалік Бремена, на Hurricane Festival. На цьому фестивалі виступило одразу три гурти, які мріють почути наживо усі справжні меломани, — Radiohead, Foo Fighters і Sigur Ros.

Еріх Марія Ремарк назавжди увійшов в Історію літератури як письменник, що блискуче писав про війну. Уже перший його роман «На західному фронті без змін» став одним із найкращих творів про війну. Тоді, y сорокових роках, казали, що частіше за «Фронт...» видавали хіба що Біблію. Aле ми, підлітки, зачитувалися його книгами не стільки через війну, a тому, що там ішлося про справжню чоловічу дружбу, палке кохання, відданість і самопожертву. Найбільше подобалися «Три товариші». Коли мені було 16, цей роман прочитала половина класу. Я досі памятаю героїв поіменно.

Мало кому відомо, але під час концерту в Києві Пол Маккартні вперше виконав пісню, яку досі ніколи не співав під час виступів. Її назва — Mrs. Vandebilt. Хто дивився концерт, той одразу згадає цю композицію, а особливо її запальний приспів — «Хоп, хей–хоп». «Ми були вражені, коли він виконав цю пісню, — розповідає «УМ» палка шанувальниця «Бітлз» Катя Черепанова. — Ця пісня була дуже популярною в Радянському Союзі, її переспівало багато радянських виконавців. Пол ніколи не грав цю пісню. Ми дуже хотіли, щоб він виконав її в Києві».