«Моє дитинство пахне батьківським садочком, бабусиним капусняком і, звичайно ж, маминими пирогами: найсмачнішими у світі маківниками та пиріжками з солодкою квасолькою», — такі спогади має багато хто, чиє дитинство пов’язане iз селом. Наразі рецептом ділиться Ольга Пирогова. «Варіантів начинок для пиріжків у мами було безліч, але найбільше пам’ятаються оці — iз солодкою квасолею! —каже жінка. — Що то була за смакота! Не передати!

Здавна так повелося, що найбільше чудес трапляється саме в передноворічні дні. Діти знають, що в ніч iз 18 на 19 грудня до кожної дитини завітає Святий Миколай у супроводі білокрилих ангелів і чемних, слухняних нагородить смачними гостинцями. Матуся чи бабуся розповідають напередодні про добре серце Миколая, його щедрі вчинки, а головне — що він ніколи не забуває про хороших і старанних дітей і винагороджує їх за це.

Усі пам’ятають два слова «в одній упряжці»: батіг чи пряник? Про батіг згадаємо лише побіжно, так би мовити, для полярності. А пряник — заохочення — асоціювався з чимось дуже гарним, домашнім. Узагалі це випічка з дитинства: із спеціальної форми чи просто із сільської печі, спечені на домашньому кисляку, в хрумкій солодкій глазурі.

Те, що котлети мають бути обов’язково з м’ясом, напевне, — кулінарний стереотип. Перефразовуючи відоме твердження, можна сказати, що не м’ясом єдиним живе людина. Якщо ввімкнути фантазію і виявити бажання, можна приготувати такі котлетки без м’яса, що, як сказала моя тітка, «куди тому м’ясу».

Моя нинішня віртуальна подорож кулінарною Японією почалася з розповіді мандрівника Іллі Межула, захоплення якого — подорожувати й організовувати подорожі для всіх бажаючих помилуватися заморськими краєвидами і дізнатися про екзотику інших країн.

«Рівно два роки тому я зрозуміла, що світ навколо мене руйнується. І я вирішила зруйнуватися разом із ним. Я навчилася посміхатися». Так написала в одному зі своїх блогів Наталя Лелюх — знайома читачам зі сторінок нашої газети лікарка, фахівець у галузі репродуктивного здоров’я жінки, засновниця «Жіночого клубу», який хоч і прописаний у столиці, нині робить часті виїзні засідання в містах України і за кордоном.

Покрова, яка ось-ось дзвонами золотосяйних церков завітає в оселі кожного українця і нагадає про високе небесне заступництво Божої Матері й про те, що зима — не за горами, що Покрова — не лише релігійне свято, а й національне.

Так повелося, що осінь — пора натхнення. Барвиста гама осіннього листя, пурпурові кетяги калини, скромний шарм журавлини, сонячність обліпихи, звабливі рум’янці кизилу і барбарису створюють такий ансамбль осінньої рапсодії, що поетом у цей час не стане хіба що найлінивіший. І навіть на кухні можна творити своєрідну поезію — кулінарну.

Найкращим полюванням є полювання грибне: милуєшся собі рідною природою, відпочиваєш від думок і суєти, а головне — раз по раз кладеш до свого кошика наймирніший трофей: лісові парасольки. І тішиш себе думкою, що сьогодні на твоєму столі паруватиме запашний грибний супчик чи відбивні з м’ясистих капелюшків, а на поличку в комірчині втиснеться ще кілька баночок грибної закрутки, — щоб і взимку в оселі пахло літнім лісом.

Минуло зовсім небагато часу після Майдану, але він уже викликав значний резонанс у творчих колах. Віталій Пригорницький, представляючи на XVIII Міжнародній книжковій виставці-ярмарку «Зелена хвиля», що традиційно проводиться у серпні в Одесі, першу свою книжку із серії «Байки-майданки», сказав, що український народ — справді унікальний у своїй силі, мужності й мудрості. Має право так стверджувати, бо є з чим порівнювати — Віталій об’їздив чимало країн, які залишили в нього найкраще враження.