Спочатку в Шевченківському районі стався великий зсув ґрунту, який призвів до витоку газу. Необережне паління цигарки поруч з аварією спричинило серйозний вибух, внаслідок чого постраждали навколишні будинки.

Небезпечну знахідку виявив ще в п’ятницю просто на своєму обійсті мешканець міста Сарни, що на Рівненщині. «Чоловік розширював погріб і наштовхнувся лопатою на німецьку бомбу часів Другої світової війни вагою 250 кілограмів, — повідомив «УМ» керівник прес–служби МНС у Рівненській області Микола Прокопчук. — Добре, що чоловік одразу подзвонив рятувальникам, а не став самостійно її виймати». З незрозумiлих причин страшну знахiдку вiдповiднi служби взялися знешкоджувати лише вчора. Еменесники гуляли свої законнi вихiднi?

Солдати–строковики були першими, хто відвідав оновлений НСК «Олімпійський». Вони «вболівали», дивлячись на порожнє футбольне поле, в компанії зі студентами–добровольцями, для яких інтерес побувати на головному стадіоні країни переважив ті незначні відсотки можливої небезпеки, що таїть у собі кожне випробування новозбудованого об’єкта. Отже, за майже десять днів до урочистого відкриття стадіону (яке, нагадаємо, заплановане на 8 жовтня) керівництво об’єкта провело «краш–тести». Спершу на недавно встановлені глядацькі трибуни запустили три тисячі солдатиків та студентів, потім — п’ять, а ще за годину — вісім тисяч. Як iдеться на сайті НСК «Олімпійський», охочих випробувати головний майданчик майбутнього чемпіонату Європи з футболу знайшлося значно більше, тож решті довелося подякувати і повернутися додому. А «тестувальникам», на їхню радість, було запропоновано пострибати гуртом на стільцях. Вагу перших тисяч «пробних» глядачів стадіон благополучно стерпів.

Ушанування жертв нацизму цього року триватиме майже тиждень — з 29 вересня по 3 жовтня включно. Не згодна з офiцiйними планами громадськість почала створювати свої, «альтернативні», оргкомітети.

Армагеддону, який синоптики прогнозували Нью–Йорку на минулі вихідні, на щастя, не сталося. Коли на горизонті з’явився зловісний ураган «Айрін», американська влада, навчена ураганом «Катріна», який рівно шість років тому знищив Новий Орлеан, зробила все можливе, щоб уберегти «Велике яблуко» від таких катаклізмів. Було закрито всі тунелі та метро, які могли бути затоплені «великою водою», знеструмлено хмарочоси та навіть повністю окремі райони міста (для попередження виникнення пожеж), закрито аеропорти. А також здійснено найбільшу в історії Нью–Йорка евакуацію: з будинків, розташованих у низинах та поблизу океану, тимчасово відселили 370 тисяч мешканців. Могло бути й більше, але не всі погодилися залишати свої домівки, побоюючись імовірних мародерів. У неділю найбільше місто США фактично вимерло: на вулицях можна було зустріти хіба що співробітників рятувальних служб та окремих відчайдухів (переважно туристів), які прагнули на власні очі побачити «справжній ураган».

Проте охочі полоскотати собі нерви зрештою виявилися розчарованими: коли зловісна «Айрін» дісталася Нью–Йорка, то вже значно ослабла, і з урагану її перекваліфікували на тропічний шторм. Навіть вікна у хмарочосах вціліли. Хоча деякі райони міста все ж затопило, зокрема й чимало будинків осередку російських та українських емігрантів — Брайтон–Біч. Постраждали й власники авто, на які стихія кидала дерева та електричні стовпи — чимало машин відновленню не підлягають

Вони живуть на вулиці імені власного сина, а весь скромний будиночок Наталі Іванівни та Павла Опанасовича завішений фотографіями й нагородами Володі. Це все, що лишилося двом літнім батькам від їхнього сина–героя, усе, чим вони живуть останні 25 років. «Не можу я розмовляти з журналістами, — каже пані Наталя, і її очі наповнюються слізьми. — Дзвонило мені вже більше десяти, всім відмовляю. Я потім ночами не сплю — серце ниє... Погодилася поговорити тільки з вами...»

Ці імена — Володимир Правик, Віктор Кібенок, Леонід Телятников, Василь Ігнатенко, Микола Титенок, Володимир Тишура, Микола Ващук — на слуху чи не в кожного українця. Їх знає весь світ. Адже саме ці хлопці з воєнізованої пожежної частини Прип’яті стали першими ліквідаторами аварії на ЧАЕС. І першими її жертвами: ідучи на війну з палаючим реактором, вони ще не знали, яке смертельне пекло чекає їх попереду...

Ця книга дає можливість дізнатися про любовні історії, стежити за карколомними детективними перипетіями письменницьких доль. Ідеться про «Таємниці письменницьких шухляд», що побачила світ наприкінці минулого року в інформаційно–аналітичній агенції «Наш час» і стала помітною подією у літературному житті .

Героями 12 розділів цієї «детективної історії української літератури» стали вітчизняні письменники ХХ століття — Павло Тичина, Максим Рильський, Микола Бажан, Остап Вишня, Олесь Гончар та інші. Кільком поколінням навряд чи спадало на думку, що класики радянської доби, канонізовані образи яких нам подавали підручники, теж закохувалися й боялися, робили різні, зокрема й нешляхетні, вчинки, а потім гірко каялися.

Автори книги — Станіслав Цалик і Пилип Селігей — у передмові зазначають, що робота над виданням тривала десять років. Вона мала декілька стадій — записування спогадів мешканців будинку Роліт, в якому проживали персонажі, робота в літературних музеях, архівах, переговори з видавцями. А почалося все з того, що в авторів, які цікавляться історією Києва, виникла думка написати цикл нарисів про ті будинки української столиці, котрі поза довідниками, а отже, невідомі широкому загалові, але мають неабиякі цікавинки. Один із них — Роліт (кооператив робітників літератури, зведений 1934 року) на вулиці Б. Хмельницького (тоді — Леніна), 68. Дослідники думали, що трохи попрацюють тут і рушать далі, до будинку академіків. Але не так сталося, як гадалося... Коли С. Цалик і П. Селігей заходилися розпитувати багаторічних мешканців будинку, почули від них такі приголомшливі речі, що зрозуміли: осіли тут надовго. Доля посприяла їхнiй професійній цікавості, і невдовзі їхніми консультантами стали, зокрема, дружина Олеся Гончара — Валентина Данилівна, племінниця Остапа Вишні Мар’яна Євтушенко, пасербиця Уласа Самчука — Ірина Прахова.

Повінь, яка наприкінці минулого року почалася в третьому за кількістю населення австралійському штаті Квінсленд (4 мільйони мешканців), сягнула свого піку. Як повідомляє Бі–Бі–Сі, під водою в цьому штаті опинилися території, які дорівнюють сумарній площі Франції та Німеччини. Станом на вчора кількість затоплених чи повністю відрізаних від світу міст у Квінсленді зросла з 22 до 40. Триває евакуація населення регіонів, яким загрожує повне затоплення. Мешканців, які не бажають залишати свої домівки з усім нажитим скарбом, співробітники поліції та пожежної охорони намагаються забезпечити питною водою та харчами. Влада попереджає населення про небезпеку пересування в повеневих водах, які кишать отруйними зміями, а в окремих регіонах — і крокодилами.