Керівник виборчого штабу Віктора Януковича Сергій Тигіпко на недавній прес-конференції у Вінниці розповів, що позиція кандидата від влади не передбачає «жодної поганої заяви по відношенню до кого б то не було» і що кампанія ведеться «не за рахунок бруду на когось, а за рахунок агітації свого». Кореспонденту «УМ» наразі мимоволі спливла в пам'яті червнева поїздка Прем'єр-міністра по Вінниччині. Тоді Янукович сказав про свого головного опонента: «У мене є негативне ставлення до оточення Ющенка... Тому, коли в оточенні Ющенка є такий бруд, я до цього політика маю багато запитань, але я поставлю їх йому пізніше». (Ця цитата з посиланням на «Українські новини» фігурувала і в матеріалах, які роздавались організаторами прес-конференції.) А тому цілком логічно було запитати у Тигіпка, чи вважає він подібну заяву коректною щодо опонентів, бо вона, м'яко кажучи, не ув'язується з його щойно наведеним твердженням. Це і зробив кореспондент «УМ».

Одна з «найбільш цукрових» областей України — Вінницька, яку ще десятиліття тому називали «цукровим Донбасом», потерпає: більшість iз 29 заводів ледве животіють, ще десять — законсервовані, 7 — знищено вщент.
Жителям Вінниччини, яка в радянські часи виробляла шосту частину всього українського цукру і яку дещо патетично, але справедливо називали «цукровим Донбасом», років десять-п'ятнадцять тому навіть у страшному сні не могло наснитися те, що нині стало суворою дійсністю. Більшість із 39 цукрових заводів, які ще зовсім недавно забезпечували чверть товарної продукції від загального обсягу виробленого в області, ледве животіють. Десять із них законсервовано — в два минулі сезони цукроваріння вони не запускались, а сім узагалі знищено вщент: металеве устаткування повністю демонтовано, порізано і вивезено на металобрухт, у пустих приміщеннях хазяйнує вітер. На Ялтушківському заводі під ніж ішло навіть новозавезене обладнання, яке витягли безпосередньо з тари його виробника.

Чесно кажучи, навіть тепер, через кiлька днів після інциденту, 57-річний житель Тульчина не може пояснити слідчому, для чого він усе те зробив. Та й про сам факт у нього залишився досить-таки непевний спогад — як-не-як, голова була добряче задурманена алкоголем. Проте обставини, задокументовані по гарячих (і навіть дуже гарячих!) слідах співробітниками райвідділу міліції, розповідають про подію досить таки об'єктивно.

Про Вінницький обласний осередок громадського об'єднання «За Україну! За Ющенка!» ми розповідали ще до його організаційної конференції, яка відбулася на початку грудня минулого року. І в цьому не було нічого дивного, адже подоляни почали створювати організацію прихильників Віктора Ющенка ще задовго до всеукраїнських установчих зборів і заздалегідь готували документи для її офіційної реєстрації. На момент проведення конференції вінницький осередок нараховував уже дві з половиною тисячі членів, а за наступні вісім місяців істотно зріс у кількісному складі — нині «ЗУЗЮ» на Вінниччині об'єднує п'ять з половиною тисяч членів. Однак, за даними голови обласної організації «зающенківців»Івана Гамрецького, ця цифра виведена тільки на підставі тих заяв «вступників», які передали в область, але значна частина їх ще перебуває в місцевих осередках і надійде пізніше. Крім того, при «ЗУЗЮ» створено молодіжну організацію, розбудовано структури в усіх сільських районах та містах обласного значення, і деякі з них відразу запрацювали досить потужно.

Bолонтери громадської організації «Молодіжний центр «Форум» розпочали у Вінниці реалізацію проекту, спрямованого на підвищення соціальної активності людей з фізичними обмеженнями, які пересуваються на інвалідних візках, та на полегшення їхнього життя. Під час його виконання планують провести моніторинг вулиць та прибудинкових територій для того, щоб зібрати інформацію про наявні в місті пандуси — похилі з'їзди, які дозволяють людям на візках долати різні підвищення (сходи, тротуарні бордюри тощо). Заключним етапом проекту стане видання у жовтні цього року спеціальної карти-схеми міста, на якій будуть позначені всі пандуси. Схема дозволить тим, хто пересувається на інвалідних візках, комфортніше почуватися на своїх маршрутах.

Коли дві сім'ї жителів села Оляниці Тростянецького району на Вінниччині збиралися до місцевого ставка на відпочинок, ніхто й припустити не міг, яким нещастям закінчиться пікнік. Та й ставком його назвати було важко — покинутий, напівспущений, він, швидше, нагадував калабаню, яку чапля подекуди могла перебрести до другого берега. Однак у водоймі таїлися пастки: колись тут розводили рибу, і дно було всіяне підводними копанками, затягнутими зрадливим мулом. Про них знали тутешні селяни, але не здогадувалися сім'ї переселенців, які перебралися в Оляницю із Закарпаття.

Якщо коротко охарактеризувати настрої, які нині панують серед працівників Вінницького заводу «Кристал», то можна обійтися двома поняттями: «відчуття непевності» і «розгубленість». Ситуація, яка його породила і викликала соціальне напруження, сформувалася наприкінці травня, коли несподівано для керівництва заводу акціонери ДАК «Українські поліметали» (тоді «Кристал» мав статус дочірнього підприємства компанії) залишили без розгляду перспективний і взаємовигідний бізнесовий проект зі створення спільного українсько-російського підприємства з обробки алмазів.

У польського кінорежисера зі світовим ім'ям Кшиштофа Зануссі завітати до Вінниці було щонайменше дві причини. Перша цілком офіційна — він брав участь у заходах Року Польщі в Україні. Друга — приватно-сімейна. Річ у тім, що його дружина Ельжбета належить до графського роду Грохольських, який до більшовицького перевороту володів маєтностями у приміських селах Стрижавці та П'ятничанах (останнє нині входить у межі міста). У стрижавському маєтку народився і тесть режисера — граф Станіслав Грохольський. Яскрава біографія його цілком може заслуговувати на масштабний кіносеріал: служба на офіцерській посаді спершу в царській армії, згодом — на посаді ад'ютанта Юзефа Пілсудського, важке життя після радянської окупації Польщі, розкидані Другою світовою по різних країнах десять його синів та дочок. Одна з них вийшла замiж за Зануссі — поляка з італійською генеалогією (на неї, до речі, вказує і прізвище).

Ніде правди діти: від візиту на Вінниччину Наталі Околітенко — ключової фігури у спробі розколоти Національну спілку письменників України — та від її зустрічі з тутешньою творчою інтелігенцією і наступної прес-конференції чогось особливого я не очікував. Та все ж вона виявилась доволі симптоматичною і дала відповідь на кілька важливих питань. Адже одна справа — оголошувати себе новим керівництвом НСПУ на рівні центрального органу і навіть заручатися рішеннями судів нижчих інстанцій, і зовсім інша — здобути підтримку в регіональних осередках, із яких, власне, Спілка й складається. Тим паче що для особистих симпатій та антипатій рядових спілчан постанова судді — не указ.

Одразу скажемо, що із цією пожежею жителям села Підлісівки Ямпільського району по-справжньому пощастило: якби приміщення місцевої школи загорілось уночі, наслідки були б куди гіршими. А так дим, який піднявся над закладом освіти в післяобідню пору, селяни помітили відразу і викликали пожежників. Ті прибули вчасно і встигли загасити охоплений вогненною стихією дах раніше, ніж вона проникла всередину, так що свіжовідремонтовані класні кімнати не постраждали навіть від кіптяви. Пропали тільки 80 листів шиферу покрівлі та крокви.