21 квітня 1996 року 52–річний лідер борців за незалежність Чечні Джохар Дудаєв, пригальмувавши в полі біля селища Гехі–Чу, вийшов зі своєї «Ниви», розгорнув на капоті супутниковий телефон і набрав номер — імовірно, наближеного до Кремля російського політика Костянтина Борового. Сам Боровий підтверджує, що дійсно розмовляв із Дудаєвим о шостій вечора в день його смерті, й розмова несподівано перервалася. Соратники й охоронці першого президента Чеченської Республіки Ічкерія були неподалік, але на достатній відстані для того, щоб не чути, про що і з ким він розмовляє. Здалеку спостерігала за коханим чоловіком і дружина Дудаєва Алла. Можливо, він ще встиг їй усміхнутися, перш ніж вибуховою хвилею від прямого влучання авіабомби в президентський легковик Аллу відкинуло на дно яру, біля якого вона стояла.

Через тиждень після теракту в мінському метро я зустріла журналістку Ольгу Класковську. Вона не була в Білорусі майже шість років. Тільки–но прилетіла, але вже встигла занести передачу братові в «американку» (СІЗО КДБ. — Ред.).

В Ольги немає паспорта, є тільки документ для в’їзду в країну, виданий білоруським посольством у Стокгольмі. «Не пам’ятаю вже точно, як проїхати до ГУМу», — зніяковіло зізнається вона. «Це між КДБ і «Жовтневою»... — я дивлюся на її реакцію, але страху не бачу. — Хочеш відправити для Саші посилку? Поїхали!»

До приїзду Ольги я не могла заходити в метро в центрі міста з причин, які одні назвуть надприродними, а інші — психосоматичними: у мене починала дико боліти нога. Без причини. Утім, якщо згадати, що серед понівечених у результаті теракту були люди з відірваними кінцівками, причина знаходиться. Але сьогодні спускатися в підземку допомагає злість: «Це що ж, через якусь сволоту я не буду тут їздити?!» А Олі ж у сто разів гірше, вона приїхала з Європи, залишивши свій статус біженця, щоб підтримати брата — колишнього міліціонера, обвинуваченого за трьома статтями Кримінального кодексу Республіки Білорусь. Його «злочин» полягає в тому, що ввечері 19 грудня минулого року він намагався закликати ОМОН не бити учасників мирної демонстрації...

Жертвами землетрусу та цунамі, що сталися в Японії 11 березня, стало майже 14 тисяч людей. Учора Національна поліцейська агенція оприлюднила оновлений список загиблих: 13 тисяч 843 людини. Ще 14 тисяч 30 осіб досі вважають зниклими безвісти. У тимчасових таборах станом на ранок 19 квітня залишалося 136,5 тисячі людей, які внаслідок катастрофи втратили житло.

Забезпечення японців житлом — одна з нагальних проблем, що потребують вирішення після землетрусу та цунамі, які зруйнували десятки тисяч будинків на сході країни. Законодавчо визначено, що людям, які внаслідок стихійного лиха втратили житло, держава виплачуватиме від 500 тисяч до 3 мільйонів єн (50—300 тисяч гривень) — залежно від розміру збитків. У травні постраждалим (а це, за різними даними, до 270 тисяч осіб — стихія знищила вщент близько 46 тисяч будинків) планують виплатити по мільйону єн. Решту суми тим, кого це стосується, доплатять пізніше. Окрім того, компанія ТEPCO, яка є оператором аварійної АЕС «Фукусіма–1», компенсує по мільйону єн 80 тисячам постраждалих від витоку радіації — передусім евакуйованим із зони відселення.

У США оголосили цьогорічних лауреатів Пулітцерівської премії — найвищої нагороди в галузі журналістики. Із тринадцяти нагород чотири розділили між собою одвічні суперники — газети «Лос–Анджелес таймс» і «Нью–Йорк таймс». Як повідомляє «Рейтер», у найпрестижнішій категорії «За служіння суспільству» відзнака дісталася віснику «Міста янголів». Лос–анджелеські журналісти викрили владу робітничого містечка Белл у штаті Каліфорнія, яка виплачувала собі величезні кошти з міського бюджету, тоді як мешканці міста без жодної підтримки боролися з кризою. Фоторепортер «Лос–Анджелес таймс» Барбара Девідсон також перемогла в категорії «Художня фотографія».

Навіть звичні до сильних ураганів і торнадо мешканці Східного узбережжя США давно не бачили такого розгулу стихії, від якого потерпали наприкінці минулого тижня. У шести східних штатах внаслідок буревіїв загинуло щонайменше 47 осіб. Рятувально–пошукові роботи тривають, тож кількість жертв може зрости.

Кримінальне переслідування колишнього власника мережі магазинів косметики «Арбат престиж» Володимира Некрасова і бізнесмена Сергія Шнайдера, більш відомого як кримінальний авторитет Семен Могилевич, припинено «у зв’язку з відсутністю складу злочину». Як повідомили вчора російським інформаційним агенціям адвокати підсудних, російські органи правосуддя так і не спромоглися довести факт ухиляння від сплати податків на суму 115,5 мільйона рублів. У жовтні минулого року Тушинський суд Москви повернув кримінальну справу прокуратурі для усунення процесуальних порушень, і, зрештою, її взагалі «заморили».

Наплив іммігрантів із країн третього світу дедалі більше непокоїть Західну Європу. Як наслідок, у забезпечених державах зростає популярність націоналістичних сил, які виступають за жорсткі заходи, покликані припинити потік непроханих гостей. Не оминула ця доля й Фінляндію: на парламентських виборах, які відбулися в країні минулої неділі, третє місце досить несподівано посіла націоналістична партія «Справжні фіни». Здобувши 19 відсотків голосів, ця сила, яка не лише обіцяє перекрити шлях у державу «голодним» іммігрантам, а й досить скептично ставиться до членства Фінляндії в Євросоюзі, отримала 39 із 200 місць у парламенті. На попередніх виборах націоналістів підтримали тільки 4 відсотки виборців. Аналітики прогнозують: якщо «Справжні фіни» увійдуть до правлячої коаліції, це може значно змінити обличчя «тихої» Фінляндії.

Центрвиборчком Нігерії вчора оприлюднив попередні результати президентських виборів, які відбулися в цій країні минулої неділі. Попри те, що остаточні підсумки ще не підбито, можна вже напевне стверджувати про перемогу чинного президента Гудлака (goodluck у перекладі з англійської означає «хай щастить») Джонатана. Гудлак, який раніше виконував обов’язки віце–президента, очолив Нігерію рік тому — після смерті попереднього глави держави Умару Яр–Адуа. На нинішніх, планових виборах «щасливчик» набрав майже вдвічі більше голосів, ніж його головний суперник — генерал Мухаммад Бухарі, який користується підтримкою переважно менш заселеної півночі країни. Загалом у Нігерії зареєстровано 73 мільйони виборців — це найбільш численний електорат на всьому Африканському континенті.