Коли три роки тому німецького фермера Елмара Кремерскотена «сватали» на українські землі, він трохи поїздив Україною, вибираючи, куди б можна було вигідно вкласти свої інвестиції. Із прицілом на майбутнє, звичайно. Знайомий порадив йому зупинитися в Західній Україні. Так доля привела його на Волинь...

До реанімаційного відділення Волинської обласної дитячої лікарні та відділення детоксикації міськлікарні з ознаками отруєння невідомою речовиною днями госпіталізували трьох неповнолітніх — 2002, 2003 та 2005 років народження — та їхню маму.

Окрім традиційних заходів, приурочених до Дня матері, цьогоріч лучани вшанували улюблене свято і незвичною акцією: складали колективний рушник, який простягнувся кількома центральними вулицями міста і сягнув 1370 метрів.

Два дні поспіль чимало мешканців Луцька не змогли вчасно потрапити на роботу й навчання — тролейбусники виконали обіцянку розпочати безстроковий страйк до повного погашення боргів із зарплати. Не вийшли з автопарку й мікроавтобуси одного з найзавантаженіших маршрутів — 15–го, бо його теж обслуговують працівники підприємства електротранспорту. На вулицях доводилося спостерігати, як діти просили у перехожих позичити півтори гривні, щоб хоча б іншими, обхідними маршрутами, добратися додому.

Сенсаційну заяву зробив директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький: у селищі Луків, що на Турійщині, ймовірно, є залишки фортеці тамплієрів, перших воїнів­ченців. На користь цієї версії свідчать, зокрема, знайдений за селищем вал та мережа підземель, хоча сам замок не зберігся, бо був дерев’яним. Яким чином лицарі цього ордену опинилися на Волині й саме у цьому маловідомому селищі? Все дуже просто: Луків розташований якраз посередині між Києвом та Варшавою, а тамплієри у XIII столітті, повертаючись із хрестового походу, тут зупинялися. Заснований ними замок у Лукові згадується в англійських архівах, стверджує Борис Возницький, який уже понад десять років досліджує історію цього лицарського ордену.

...Світова криза, економічний колапс, привид масового безробіття, обвал гривні, коливання курсу долара, передчасні вибори. Все це так дістало, що перевтомлена психіка просто волає про перепочинок. Отож ми їдемо туди, де ніхто не говорить ані про долар, ані про парламентських комедіантів. Туди, де люди просто живуть. Їдемо у маленьке мальовниче село Заячівка, заховане на карті Ковельщини з усіх боків лісами й рукавами Стоходу...

Товарообмін між волинянами та сусідами–білорусами Брестщини в усі часи розвивався як в офіційному, так і в неофіційному руслах. Достатньо подивитися, що робиться нині у прикордонних селищах та містечках у базарні дні. Українські та білоруські «човники» продовжують свій маленький бізнес, рятуючись у такий спосіб від економічної кризи. Хоча волиняни ще в радянські часи їхали до Бреста за продуктами і добротним одягом, яких на Волині чомусь не вистачало. Тепер білоруси роблять щотижневі вояжі на Волинь, щоб отоваритися, бо чимало продуктів і речей у них значно дорожчі, ніж в Україні. Так і виживають народи двох сусідніх держав, постійно тримаючи ніс за вітром кон’юнктури ринку.

Знайти в Овадному Іллю Олексійовича Дячука за прізвищем — справа непроста. А діда Люсіка або навіть просто Люсіка — без проблем. Дарма, що легендарному сільському музиці пішов уже вісімдесят третій. Своє село, свою рідну Володимирщину, він презентував із троїстими музиками Оваднівського будинку культури на сценах різного масштабу, починаючи від сільської і закінчуючи столичним Палацом «Україна». Бував і за Бугом у сусідів–поляків. Скільки концертів відіграв за свою артистичну кар’єру — навіть не знає. А про весілля взагалі мовчить. Бо якщо порахувати, що на весіллях він грав із татом та братом із восьми років, тобто десь із року 1934–го, то список вийде архічималенький...

На Волині сталися дві резонансні кримінальні події, жертвами яких стали невинні немовлята. Спочатку у сміттєвому контейнері у центрі Луцька бомж наткнувся на дитяче тільце, загорнуте у простирадло. Жінку, яка викинула новонародженого у смітник, посилено шукали міліціянти, відвідуючи вдома всіх вагітних, які мали народжувати в ці дні. Хоча навряд чи відважилася б на такий гріх особа, яка знаходилася на обліку в жіночій консультації. А поки шукали її, ще жахливіша звістка надійшла з Горохівського району — у селі Широке сусідка завдала смертельних травм двомісячній дитинці, втопивши вже мертву у відрі з водою.

2—3 квітня у Волинському національному університеті відбулися VII Всеукраїнські наукові читання «Леся Українка і сучасність». Ще у вересні 2006 року в головному виші Волині започаткував свою діяльність Науково–дослідний інститут Лесі Українки, на базі якого вже традиційно проводяться наукові зібрання відомих дослідників творчості знаменитої письменниці. У рамках нинішнього форуму відбулася передача Інституту безцінних реліквій родини Косачів, зібраних свого часу племінницею Лесі Українки Ольгою Сергіїв–Борисовою, яка померла у США в 2001 році. А повернулися раритети, зокрема, завдяки Тамарі Скрипці — колишній випускниці Волинського університету. Вона частину родинних реліквій, серед них і рукописи Лесі та іконографічний архів, ще у 2008 році передала Інституту літератури НАНУ, а інші подарувала музею Лесі Українки в Києві та Науково–дослідному інституту Лесі Українки.