Сьогорічний конкурс «Коронація слова» нагадував такий собі психоаналітичний сеанс літпроцесу, де рукописи промовляють потаємними бажаннями нових тем, проблем і сюжетів. Водночас, як і справжній психоаналіз, конкурс оприявнив приховані сучасні впливи, залежності й модні тренди.

За п’ятдесят років радянської влади комуністичні ідеологи повністю зтерли з літературної історії ім’я Теффі — у 1970–ті навіть студенти–філологи не знали такої письменниці. Утім на початку ХХ століття Теффі (псевдо Надії Лохвицької) стояла поруч із Чеховим, Буніним, Купріним, Олексієм Толстим.

Минуло сорок днів, як відійшла Ніла Зборовська. Доктор філології, про останню книжку якої («Код української літератури» — К.: Академвидав, 2006) писали — небувалий факт! — чи не всі глянсові журнали. Ще б пак, адже йшлося про те, що «література і сексуальність взаємопов’язані». А до всього, авторка залучила до свого критичного інструментарію метод із геть провокативною назвою — шизоаналіз.

Усі українські туристичні міста віднедавна обзавелися модними нині книжками–«візитівками»: збірками старих видових поштівок.

Західні люди мають гарну звичку: готуватися заздалегідь. До відпустки — за рік. До сезону подарунків — за кілька місяців. Є добра нагода долучитися до цивілізованої далекоглядності — наперед довідатися, що ж то за драконячий рік такий насувається? Пройдемося книгарнею.

Про книжки Сергія Бортнікова писали «Україна молода», «День», «Дзеркало тижня», «Киевские ведомости», «Вечірні вісті», «Факти», колись — «Книжникreview» і навіть — «Податковий вісник». І ось нова нагода зустрітися: відоме московське видавництво «Вече» видало роман «Право на убийство». Ця річ добре знайома українцям, але під іншими назвами. У «Романгазеті» братів Капранових — «В овечій шкурі»; в альманаху «Детективи» — «Полювання на кілера». Та й у Москві це вже друге видання. Перше відбулося понад десять років тому в знаменитій серії «Чорная кошка» видавництва «ЭКСМО».

Форум видавців у Львові давно не улягає репортажній формулі «прийшов, побачив, написав». Скласти уявлення про дві сотні різноформатних імпрез, що відбуваються кожного з чотирьох днів ярмарку, — поза будь–якими межами. Журналістові лишається констатувати ознаки стабільності та фіксувати подієві новинки.

Співжиття літератури й ринку завжди проблемне. Вимушене й неуникне. Майже за Фройдом: ринок зневажає літературну «душу», поціновуючи лише її книжкове «тіло»; до шлюбу бере зазвичай невибагливі глянсові мелодрами з бестселерним посагом; натомість у світі полюбляє з’являтися попідруч із високочолими психологічними історіями. Літературі лишається бунтувати супроти нав’язуваних їй жанрових стандартів поведінки. Внаслідок виникає система спротиву ринковому диктатові — літературні премії.

Небагато сучасних іноземних письменників відкриті українському читачеві в усій своїй творчості. Тепер до таких приєднався Ден Браун. Торік харківський книжковий «Клуб сімейного дозвілля» випустив останній його роман «Втрачений символ» (переклад вийшов лише на кілька місяців пізніше від американської презентації), а нині опубліковано перший роман цього автора — «Цифрова фортеця» (1998). Раніше з’явилися українські переклади славетного «Коду да Вінчі», «Янголів і демонів» та «Точки обману». Отже, маємо усі п’ять творів Брауна, які ілюструють технологію сходження до бестселерних висот.