День Конституції України та День молоді стали днями масових смертей на дорогах. Жертвами п’яних водіїв стали десятки безневинних людей по всій Україні. Найчастіше біда стається тому, що чимало «крутеликів», серед яких цього разу був і працівник цієї ж Державтоінспекції, не бояться правосуддя.

Тривале протистояння фракції УНП, зорієнтованої на мера Івано–Франківська Віктора Анушкевичуса, та БЮТ, яка підтримує секретаря міськради Василя Бойчука, час від часу паралізує роботу депутатського корпусу обласного центру Прикарпаття. Проте в політичних міжусобицях двох найчисельніших фракцій інколи народжуються й корисні ініціативи. Наприкінці минулого тижня, під час чергової сесії міськради, місцеві депутати–«костенківці» з особистих заощаджень виділили 11,5 тисячі гривень для придбання «пілотного» мотоцикла для ЖЕО–2.

Гірському селу Луквиця, розташованому на тупиковій південнозахідній окраїні Богородчанського району, пощастило принаймні двічі. По­перше, на його території упродовж кількох років влітку розгортається пластунський табір «Чота крилатих», де прикарпатські діти навчаються льотній справі, а подруге, сюди якось завітав італієць, колишній скаут Маріо Салафія. Лікар за фахом, він одружився з галичанкою і час від часу навідується на її Батьківщину, аби й тут підтримати скаутський рух.

Перепусткою для цієї публікації на сторінки «України молодої» було єдине прохання Тараса Конечного — сина пана Юліана: «Пишіть про все, що бачите і чуєте, тільки, будь ласка, не називайте нашої адреси. Татові 78 років, і він тривалий час сам лікував себе від важкої недуги. Нині відновлює сили, тому не може прийняти всіх бажаючих, що стане великою прикрістю для тих, хто може приїхати здалеку».

Отже, абстрагуємося від місцезнаходження прикарпатського фітотерапевта. Скажемо так: передгір’я Карпат — і це відповідає дійсності. Все решта — точно, конкретно і зримо. Тим паче що чимало порад нашого співрозмовника можна випробувати без особистого з ним контакту.

Лікування травами — вид народної медицини, який, на відміну від ворожбитства і знахарства, не заперечують навіть світила у білих халатах. А якщо зважити на відомість пацієнтів Юліана Конечного, перед якими до зустрічі з ним розчинялися двері найпрестижніших медичних центрів світу, то мимоволі починаєш вірити в дива, з першого погляду, сумнівні. За здоров’ям до нього приїжджало чимало знаних в Україні постатей, а посол однієї з великих країн світу в особистому амбасадорському посланні від 19 жовтня 2006 року написав (цитуємо): «... хочу ще раз подякувати Вам за всю ту неоціненну і безкорисливу допомогу, яку ви надали моїй сім’ї» (не матеріальну зрозуміло, а цілительську. — Авт.).

Заради справедливості треба сказати, що прикарпатські представники офіційної медицини, з якими вдалося поспілкуватися на цю тему, визнаючи в багатьох випадках високу ефективність лікувальної практики Конечного, сумніваються щодо точності його методики діагностування та дозування фітопрепаратів з допомогою підвішеної на ниточці гайки. Власне, з цього, м’яко кажучи, нестандартного «медінструменту» й почалася наша розмова.

Про українських першопроходців Країни Кленового Листя Івана Пилипіва та Василя Єленяка (або по–місцевому — Ілиняка) написано чимало, та «УМ», можливо, додасть до цього літопису кілька оригінальних штрихів. Хрестоматійне тлумачення мотивів, що спонукали двох бойків узятися за «відкриття Америки» понад століття тому, на кшталт «пошуків кращої долі в умовах безземелля» мало що пояснюють. Зате в сільраді Небилова довелося почути досить несподівану версію. Справді, в Карпатах на той час існували поселення з більшою концентрацією мешканців, меншою кількістю орних земель і значно суворішими кліматичними умовами, проте виманити тих горян із насиджених місць наприкінці позаминулого століття не вдавалося ніякими калачами.

Нова версія, почута під час відрядження, полягає ось у чому. Відомо, що впродовж ХVІ—ХVІІ століть місцевість на правобережжі стрімкої Лімниці, де розташований Небилів, була перевалочною базою ординців (як і лівобережний Перегінськ). Отже, зупиняючись тут на певний час, войовничі степовики нібито додавали татарських пагонів до генеалогічного древа місцевих бойків. Кажуть, що з цієї причини тутешні люди смаглявіші і чорнявіші, ніж інші прикарпатці, мають розкосіші очі й гарячішу кров. Тому–то вони й легші на підйом та охочіші до далеких мандрів, навіть заокеанських, на що свого часу наважилися Пилипів з Єленяком. Не знати, наскільки науково обґрунтована ця версія, та поголос про особливу ментальність забіякуватих місцевих парубків уже давно перетнув межі Бойківщини.

Міліція обласного центру Прикарпаття та карета швидкої допомоги майже одночасно прибули на нічний виклик мешканців багатоповерхівки, схвильованих безперервним криком немовляти з квартири сім’ї сумнівної репутації. Гіркі передчуття сусідів підтвердилися: недоглянутий тримісячний хлопчик мало не посинів від плачу в компанії очманілих від алкоголю тата, мами і якоїсь приблуди. Правоохоронцям і медикам нічого не залишалося, як, визволивши малюка з п’яного полону, віддати його медперсоналу міської дитячої лікарні. Проте й після цього happy end не настав — через кілька годин немовля зникло з лікарняної палати.

Уже через півгодини спілкування з Борисом Івановичем у його скромній івано–франківській квартирі мене накрила інформаційна лавина з найменувань військових частин, з’єднань, прізвищ командирів, дат, воєнних і післявоєнних подій. Розповідь господаря дивувала енциклопедичною точністю і вичерпною лаконічністю. Зауважте: у липні йому виповниться 86 років. Пригадалося, здається, Цицеронове: над досконалими людьми старість немає сили.
Почувши мою похвальну репліку, з кухні нагодилася Ніна Андріївна і відкрила секрет блискучої чоловікової пам’яті. «Знаєте, — зізналася вона, — Борис Іванович принципово не вживає алкоголю і не курить, навіть на сімейні ювілеї лише пригублює чарку. Але й це не головне. Він весь час перебуває у стані безперервного захоплення: щось читає, шукає, колекціонує, уточнює. Йому все цікаво. Каже, що без цього жити не може. І це — суща правда».

За оцінками експертів минувшини, вартість викраденої з експозиції розташованого в приміщенні колишньої Івано–Франківської міської ратуші обласного краєзнавчого музею статуетки–підсвічника «Грифон» розміром 10,5х25 сантиметрів (в іншій інтерпретації — «Водолій». — Авт.) на ринку антикваріату може сягнути мільйона гривень. Для пересічного громадянина історична цінність статуетки, мабуть, не перевищує вагу витраченої на її виготовлення бронзи — 400 грамів. Тому нині прикарпатські правоохоронці, як повідомив «УМ» керівник Центру зв’язків із громадськістю Управління МВС в Івано–Франківській області Василь Гультайчук, вживають невідкладних заходів, аби реліквія ХІІ століття, знайдена на території давнього княжого Галича, «не розчинилася» у брухті якогось із пунктів прийому кольорових металів.

Упродовж 21—22 травня внаслідок сильних дощів підтопило три райони Львівщини. В селі Зарічне Стрийського району річка Тур’янка вийшла з берегів і підтопила 150 житлових будинків. У Яворівському районі ріка Липовець взяла у «полон» 30 садиб села Нагачів. Заручниками стихії стали і селяни з Чертіжа, Карнавки та Лютинки, що на Жидачівщині. Там разом із буревієм лютувала річка Дубравка, води якої підтопили майже 200 приватних господарств.

Річниця смерті талановитого художника, правозахисника, лауреата Державної премії імені Тараса Шевченка Опанаса Заливахи, нещодавно відзначена друзями майстра, ледь не стала трагічною датою для збереженої в первісному вигляді його монументальної роботи — мозаїчного панно в колишній кав’ярні «Білий камінь». Здавна кав’ярня, розташована в центрі Івано–Франківська, вважалася мало не культовим об’єктом. І так тривало доти, доки приміщення, що є частиною пам’ятки архітектури 1912 року, не впало в око банкірам. Мистецьке панно Опанаса Заливахи, що прикрашало інтер’єр кав’ярні, опинилося під загрозою «єврореставрації», а простіше кажучи — знищення, як це вже сталося з монументальними роботами художника в кафе «Медівня», «Казка» та «Десертне».