Упродовж тижня львів’яни та гості міста на площі Ринок можуть безкоштовно переглянути кінострічки патріотичного змісту. Для проведення «Тижня вуличного кіно» тут встановили екран розмірами три на три метри, проектор, лавки на сто місць та крісла.

Аристократія у Галичині була здавна — ще починаючи з короля Данила. А їхня історія почалася з тих далеких часів, коли християни організовували хрестові походи. «Переважно люди, які на них зголошувалися, були синами заможної німецької аристократії, — розповідає «УМ» історію походження шляхти її молодий нащадок Назар Лебяк. — Рiч у тiм, що всю спадщину і титул отримував лише старший син, тож усім іншим доводилось самотужки шукати щастя. Так багато лицарів і опинилося на «святій землі». Серед них були і Драго–Саси, чиї нащадки i зараз живуть у Галичині. Після хрестових походів лицарі залишались жити на «землі невірних», адже, по–перше, дома їх нічого не чекало, а по–друге, награбувавши який–не–який маєток, можна було починати життя і на чужині».

У Львові вкотре обговорили можливість експонування «спадку Возницького» в римо­католицькому костелі, а про призначення нового директора Львівської галереї мистецтв і не заїкнулись. Хоча кандидатур не бракує. І всі вони — достойні. В резерві, залишеному самим Борисом Возницьким, значиться Ігор Хомин, чию кандидатуру підтримали працівники галереї та теперішній заступник директора Львівської галереї мистецтв Володимир Пшик. Проте робоча група зі збереження спадщини Возницького, яку створили після трагічної загибелі Героя України, висуває ще одного претендента на цю посаду, доньку академіка Ларису Разінкову­Возницьку.

На засідання музейної ради, створеної при Міністерстві культури України, журналістів запросили ще на 14.30, хоча за обговоренням питання наступного очільника галереї рада зібралася лише о п’ятій вечора. До того часу представники ради побували і в Олеському, і в Золочівському замках, і в Жовкві. На зустрічі спочатку чекали міністра культури, але він приїхати не зміг, брав участь у гуманітарній раді при Президентові України, на яку, як виявилося, запросили і Ларису Борисівну Возницьку. Замість міністра на зустрічі був директор Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей Андрій Вінграновський.  

Батальні полотна XVII ст. «Битва під Віднем» і «Битва під Парканами», автором яких є Мартіно Альтомонте, придворний художник польського короля Яна III Собєського, виставили на огляд в Олеському та Золочівському замках. Слід зауважити, що у Львові громадськість була дуже занепокоєна долею цих витворів мистецтва, адже від знищення їх свого часу врятував покійний Борис Возницький. «Ангел–охоронець» замків завжди хотів, щоб картини експонувалися в Олеському і Золочівському замках. На їхню реставрацію знайшли кошти з Євросоюзу, замки спеціально готували до експозиції, в Олеському навіть провели роботи з підняття даху. Проте коли все вже було готово, урочистій події завадила трагічна смерть Бориса Возницького у дорожньо–транспортній пригоді.

Саме зі столиці Галичини вісім років тому почалася мода на карети і «європейські» упряжі (екіпажі, запряжені двома або чотирма кіньми). Коні львівського каретного двору і в кіно знімаються, і туристів катають, і навіть беруть участь у рицарських боях.

У всіх львівських трамваях і тролейбусах відтепер висять наліпки «Я розмовляю українською мовою!». Після прийняття у першому читанні горезвісного «мовного» законопроекту на базі філологічного факультету Львівського національного університету утворилася Студентська ініціатива. Молоді люди власним коштом виготовили 800 наліпок iз цитатами про українську мову наших класиків і розклеїли в електротранспортi.

Уже вісім років Петро Довбета з Бродів, що на Львівщині, займається екологічно чистим землеробством на основі біодинаміки. Його біодинамічні препарати ставить у приклад засновник цього напрямку землеробства Алекс Подолинський.

На земельній ділянці пана Довбети урожай росте на структурованій землі, саджається унікальним способом і удобрюється лише екологічно чистими препаратами. Перше, що зауважуєш, — різницю в ґрунтах. Земля у районі особливою родючістю не вирізняється, всюди багато піщанику. А тут — наче чорнозему завезли: земля пухка. «Все дуже просто, — усміхається Петро Довбета. — Хоча на цій землі давно ніхто не господарював, хімії тут також давно не було. Я перший рік нею займаюсь і сподіваюсь на хороший результат. Перед тим, як саджати у цю землю рослини, її треба було структурувати. Для цього я використовував біодинамічний препарат власного виробництва — «роговий гній (500)».

Стверджувати, що в місті та регіоні іноземного капіталу — достатньо, було б, м’яко кажучи, перебільшенням. Через центральну політику в державі, яка не створює для інвесторів сприятливого клімату, міжнародні бізнесмени сюди їхати не поспішають. Якщо в Румунії чи Словаччині інвестор може отримати земельну ділянку по 6 євро за квадратний метр, то в Україні земля обійдеться по 25 євро за той же квадратний метр. Крім того, в країнах–сусідах інвестор має безліч пільг і може розвивати свій бізнес. У нас про такі умови інвестори можуть лише мріяти, адже українське митне, податкове та судове законодавство — просто страшний сон для іноземного капіталу. Проте все ж дечим Львівщина похизуватися таки може.

У львівському музеї «Шевченківський гай» згоріла дерев’яна хата ХІХ століття. За словами речника прес­служби управління Міністерства з надзвичайних ситуацій у Львівській області Павла Василенка, врятувати будівлю було неможливо: «Коли нам зателефонували з охорони заповідника, то полум’я вже було видно під стріхою. Садиба простояла сто років, зроблена з сухого дерева та вкрита соломою — горіла вона дуже швидко. Коли еменесники прибули на місце події, вже була загроза того, що вогонь перекинеться на сусідні хатки та лісовий масив.

Фан–зона у Львові розташована дуже зручно для вболівальників — у самому центрі міста, на проспекті Свободи. Багатьом львів’янам не сподобалось розташування «території футболу»: мовляв, вона повністю закриває огляд однієї з головних окрас міста — Оперного театру, а галас і децибели «кричалок» шкодять архітектурі (головна сцена з величезним екраном розташована за кілька кроків від входу до театру). Водночас директор Оперного Тадей Едер у коментарях пресі запевняв, що Євро — хороша реклама для Львова і фан–зона театру ніяк не шкодить. Солідарний iз паном Едером і відомий львовознавець Петро Радковець: «Львів настільки компактний, що встановити фан–зону в якомусь іншому місці було б просто недоцільно. Фан–зона зроблена добре. А львів’яни — люди вередливі, завжди знайдеться хтось, кому щось заважає».