«Потєрпі, всьо лучше, чєм в Москвє», — заспокоює мати хлопчика років десяти, затиснутого натовпом у київському метро в недільну «годину пік». Москвичів на вулицях Києва цими днями багато як ніколи. «Усі намагаються кудись утекти з міста й дітей вивезти, бо інакше доведеться сиднем удома сидіти — весь центр Москви перекрито, машиною не проїдеш, метро й громадський транспорт ходить обмежено. І неспокійно — всюди повно поліції!» — пояснює інша втікачка з Білокам’яної.
Перекриті й запруджені правоохоронцями вулиці та станції метро, прискіпливий огляд усіх «підозрілих», помиті ледве не з шампунем тротуари — так Москва готувалася до найбільшого (що там той День Перемоги!) цього року травневого свята: інавгурації новообраного президента Росії Володимира Путіна. Підтягнутий тілом і обличчям, засмаглий (чи це гример пройшлась бронзантом по виточених пластичними хірургами мужніх рисах?) і сповнений рішучості утриматися в кріслі щонайменше на 12 найближчих років, ВВП під бій курантів Спаської вежі карбованим кроком чекіста увійшов до Андріївської зали Кремля, пройшовши до свого третього президентства фактично по трупах. Напередодні поліція жорстоко розігнала акцію опозиції — як твердять російські блогери, принаймні одного юнака «ОМОНівці» забили до смерті. Офіційно цю інформацію, звісно, не підтверджено, проте щонайменше однією жертвою мітинг ознаменувався без сумнівів: намагаючись зняти людське море з вигідного ракурсу, зірвався з пожежної драбини й загинув фотограф. Та російська опозиція, в ефективність якої за путінського режиму багато хто не вірить, довела, що ховати її все ж рано: попри драконівські заходи безпеки, охочі сказати Путіну своє «фу» вийшли на вулиці й учора. Результат прогнозований: синці, кров, арешти...