Ворон ворону ока не виклює. Навпаки, допоможе порадою і поділиться політичними технологіями. Мер Києва Леонід Черновецький, який спочатку заявляв про бажання балотуватися на посаду Президента, а відтак «передумав», нині, очевидно, передав увесь свій досвід та можливості Віктору Януковичу. Агітатори Віктора Федоровича отримали від людей Леоніда Михайловича усю «пенсіонерську» базу даних й тепер ходитимуть від дверей до дверей та пропонуватимуть стареньким знамениту гречку в обмін на їхні голоси. Власне, «ходіння в народ» уже розпочалося: в редакції «України молодої» ми обмінюємося розповідями про те, хто й коли прогнав «ходоків» від своїх дверей. Вони дуже чемні, обіцяють золоті гори і намагаються охопити якомога більше «респондентів». А джерела «УМ» у Київраді тим часом стверджують, що Партія регіонів має на руках списки усіх малозабезпечених громадян та людей похилого віку, яким від імені Януковича роздаватимуть подарунки та — як бонус — обіцянки підвищити пенсії. Ось так під іншою личиною повернеться до киян Черновецький — з тими самими методами боротьби за владу та власноруч прописаними правилами гри...

Якби слова Олексія Бархатова не переповіли поважні інформагенції, я подумала б, що це жарт, причому низького ґатунку. Новопризначений керівник головного транспортного управління КМДА запропонував пересадити киян на... гелікоптери. Таким чином можна вирішити проблеми заторів — так, очевидно, мізкує собі Бархатов. Він пропонує організувати спеціальну службу з відповідною ліцензією, яка б займалась повітряними пасажирськими перевезеннями в межах міста. А також розмістити посадкові майданчики на дахах будинків. Цікаво, чи возитимуть крилаті «маршрутки» любих бабусь Черновецького задарма? Без сумніву, пан Бархатов забагато дивився фільм «П’ятий елемент» і, очевидно, досі перебуває під враженням від літаючих таксі.

Проте це не привід засвідчувати власну дурість (чи скажемо м’якше — інфантилізм) перед усім загалом. Звісно, влада міста просто знущається над киянами, і дуже хочеться вірити, що рано чи пізно їй це вилізе боком. А поки що столичне чиновництво може досхочу тішитися ідіотськими мріями. І це в місті, де не будується метро та дорожні розв’язки, де масово звільняють працівників транспортної сфери, де купа цілком реальних проблем і відсутність світла в кінці тунелю...

Повертаючись із тижневої відпустки на роботу, очікую побачити–почути бодай щось нове. Проглядаю стрічку новин і згадую Еклезіаста. Мав рацію старий чортяка: все те саме під сонцем.

Київський зоопарк залишається в епіцентрі неприємних «розборок» між теперішнім та колишнім його керівництвом. Минулого тижня дискусія довкола персони директриси Світлани Берзіної навіть збурила Київраду, де народний депутат України Кирило Куликов вступив у словесну дуель з секретарем Київради Олесем Довгим. Нині Куликов має намір судитися з Довгим за «образу честі та гідності». А чи почувається ображеною Берзіна — невідомо. Слід зазначити, що Куликов заявив про судимість Берзіної. Так це чи ні — чиновники з’ясовуватимуть між собою. Тваринам, на жаль, не стає легше жити у жодному з варіантів.

«Це уже вп’яте за цей рік, — розповідає «УМ» керівник Святошинського районного управлінні освіти Галина Терпиловська. — Тільки–но настав грудень, ми ще маємо досить часу, щоб розрахуватися за листопад, але «Київенерго» вже відімкнуло нас від електропостачання. Хоч би попередили... У нас триває робота, працюють комп’ютери і раптом.. І все це стається в будівлі управління освіти... У «Київенерго» це звична практика — вимикати заклади освіти».

Наталія Новак — член Блоку Кличка і депутат Київради з чималим стажем — бачила на своєму віку не один міський бюджет. Тож головному фінансовому документу цього року вона щиро дивується. Навіть не дивується — обурюється. З представниками Блоку Кличка «УМ» мала «бюджетні» розмови не раз — ця фракція послідовно відмовлялася миритися з грошовими «викрутасами» мера Черновецького. Втім більшість є більшість. Як знає наш читач, Київрада таки проголосувала за бюджет–2009, який розтанув без сліду за дуже короткий час. На черзі — прийняття нового документа. Коли його затвердження матиме місце — невідомо. Новак прогнозує, що станеться це у наступному календарному році. Наразі вона повернулась із засідання бюджетної комісії, де, як завжди, розглядали одне нагальне питання: як ми дійшли до такого фінансового життя. Тож про гроші, яких нема, — наша бесіда з Наталією Новак.

«УМ» продовжує цикл нарисів про «малий туристичний Київ». Так ми вирішили назвати матеріали про столичні пам’ятні місця, які зазвичай не включають до традиційних путівників. Бо це не Лавра і не Софія, не Хрещатик і не Андріївський узвіз. Корінні кияни розповідають нашому виданню про знакову топоніміку Києва, яка або відійшла у минуле (як Євбаз, про який минулого разу говорив Олесь Ільченко), або існує здебільшого в усних переказах, перетворюючись мало–помалу на урбаністичну легенду. Дача Хрущова у Києві — ще не легенда, але вже й не реальність. Або реальність, приправлена вигаданими подробицями та відчутно міфологізована. Зауважу, що дитинство авторки цих рядків пройшло між двома чудовими парками (точніше, між парком і лісом, між Нивками та Сирцем). Гуляючи по парку, що звався у ті часи «Парком Ленінського комсомолу» та тягнувся вздовж проспекту Перемоги, між станціями метро «Нивки» і «Берестейська», я всотувала розмови дорослих і так собі зрозуміла, що саме в районі «Берестейської» жив собі якийсь Хрущов (у п’ять–шість років це ім’я ні про що не говорило, а лише малювало здорового жука у піджаку та картузі) і мав тут дачу з озерами. Причому — цю деталь я пам’ятаю вже добрих тридцять років! — в одному озері плавали тільки білі лебеді, а в другому — тільки чорні. «А де озера?» — запитувала я. «А ось», — показували мені на невиразні і не зовсім чисті ставки. «А де ж лебеді?». — «А лебеді полетіли», — казали мені під мої гіркі схлипи через те, що я вже ніколи не побачу цей унікальний птахоподіл на чорних та білих. Не знаю, чи жив Хрущов ще й на Берестейській (радянська партноменклатура цілком могла мати «мазаночки» по всьому місту), та все ж моя дитяча історія про його дачу виявилась байкою з підмоченою репутацією. Справжня дача Хрущова була на вулиці Герцена, розповідає «УМ» Євгенія Кононенко. Як з’ясувалось, у неї з цим місцем пов’язані свої власні рефлексії та спомини. А згадує вона, зокрема, таке:

Давненько не чути було Леоніда Михайловича Черновецького. Ні тобі нових дисків, ні «слона Васі», ні обіймів із бабусями — нічого. Несправедливо залишати столицю без пригрітого нею коміка. Тим паче в такі тяжкі часи. Одначе не треба сліз. «Він полетів, але обіцяв повернутися». І ось — повернувся.

Через зволікання з офіційним коментарем від директора метрополітену Петра Мірошникова ми можемо упустити важливі події, про які говорить усе місто. Приміром, найпопулярніше запитання, яке ставлять авторці цих рядків, полягає у тому, чи правда, що незабаром частково закриють виходи на станціях метрополітену (бо там буде нікому наглядати за порядком)? Якщо чесно, то я не знаю. Це мало бути одне із запитань, яке я адресувала б Мірошникову. А наразі хочемо актуалізувати проблеми, з якими сьогодні зіткнулося підприємство. Адже метрополітен — це хоч і розкіш, але водночас і засіб пересування. І ось цей самий засіб (найбільш швидкий та надійний, принаймні до теперішнього часу) може зазнати певних втрат. А отже, й ми з вами — також.

Про Євбаз я вперше почула від своєї мами, а Олесь Ільченко, наш сьогоднішній оповідач, — від своєї. Олесь уважніше слухав маму, а я у свої 12 (13? 15?) років була надто далеко від якихось єврейських базарів. Уже тепер, досягнувши віку, коли самій хочеться розповідати про минуле та ділитися спогадами, я розумію, що слухати і чути — дві великі чесноти. Із такою настановою «УМ» і надає слово Ільченку, який підмічає та смачно описує купу цікавих дрібниць. На жаль, зі знищенням Євбазу відійшов цілий пласт буття — романтика нетрів, галерея колоритних київських типів, навіть субкультура барахолки (особливо після руйнування Сінного ринку). Барахолки замінили секонд–хенди зі стійким запахом дезинфікуючих засобів та принагідною різаниною чи підпалами, затишних євреїв–міняйл — араби та негри, що стають час від часу об’єктами нападів. Утім призначення певних київських місць є незнищенним. Локальне покликання Євбазу бути Євбазом дається взнаки і під площею Перемоги, і між універмагом «Україна» та вокзалом. Наш фотокор Таня Шевченко зробила знімок цього київського п’ятачка — від колишнього Євбазу лишилося мало, та все ж...