За давньоукраїнською легендою, Великдень, тобто великий день, колись тривав аж сім днів. Цілий тиждень, мовляв, сонечко світило-не заходило. А потім люди помалу стали забувати про значення видатної події, на честь якої отой Великий день зробився. Отож день став собі як день — от лише сонце «грає» на його світанку.

«Ви чули, як куля пролітає у вас над головою? А я чув: вона ім’я моє шепоче. А коли їх летить тисяча, різного калібру враз... Усе довкола вибухає... Ти біжиш — а біля тебе гранати розриваються... І кулі летять хмарою, — згадує війну 25-річний воїн-контрактник Леонід Хмельков, який зараз зі складним пораненням перебуває в Центральному військовому госпіталі у столиці.

Благодійну організацію Wounded Warrior Ukraine («Поранений воїн України») для створення сучасної системи психологічної і медичної реабілітації українських військових громадський активіст із Бостона Роман Торговицький створив у грудні 2014-го. Він розповідає, що на Майдан потрапив випадково: приїхав у справах до Пітера, а саме в той час у Києві були перші жертви.

«Схід і захід разом» — дуже популярна теза упродовж двох революцій, Помаранчевої і нинішньої. Але ж ці два «полюси» можна об’єднати лише через Київ. Бо це ідеологічний центр країни», — каже відомий культуролог, член Головної Ради Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, корінний киянин Микола Біляшівський.

«Тебе уши не нужны? Чево меня не слушаешь?» — гукає симпатична жінка до жвавого трирічного хлопчиська в переході метро. «При чому тут вуха?» — майнуло. За мить спливли в пам’яті спогади очевидців про катівні НКВС по всій Україні, про сотні підвалів Галичини, де після відходу «совєтів» улітку 1941-го знаходили масу трупів із відрізаними вухами, язиками, головами.

Чи легко чоловікові звернутися по допомогу до психолога? Чоловікові, що повернувся з війни в середовище давно знайоме, але незвичне аж до відторгнення. Смерть товаришів, тяжке поранення і просто тривале перебування на межі життя і смерті, під фон вибухів та бризок крові — зруйнували колишні уявлення, стереотипи, звички, погляди.

Майже всі діячі сьогоднішнього політикуму України сформувалися в радянські часи — на текстах, які за темниками НКВС виписували фанатики комунізму, а згодом просто циніки, які пристосовували свої словесні конструкції до політичних потреб чергового генсека.

Сьогодні весь світ відзначає Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Цей день було встановлено Генеральною асамблеєю Організації Об’єднаних Націй в 2005 році — у 60-ту річницю визволення в’язнів Освенцiма. Прийнята резолюція ООН 60/7 засуджує заперечення Голокосту і закликає всі країни вшановувати пам’ять жертв тієї трагедії.

«Сьогодні українців об’єднує історична традиція і бажання справедливості — соціальної, економічної, культурної», — переконаний історик-енциклопедист, публіцист, автор багатьох книг з національної пам’яті українців Ігор Гирич. Його нова книга «Українські інтелектуали і політична окремішність (середина ХІХ — початок ХХ ст.)», яка нещодавно вийшла друком у видавництві «Український письменник», присвячена засадам формування самостійницької й соборницької суспільно-політичної думки на Наддніпрянщині у тісному зв’язку з Галичиною.

Уперше традиційний уже вечір Різдвяних Василів 14 січня в столичному Будинку вчителя відбувся без Євгена Сверстюка. І був присвячений його світлій пам’яті. На великому екрані промайнули фото з його життєпису — з мамою, дружиною, дітьми і друзями... І картина Оксани Плисюк «Вершник на зоряному небі». Вершник побув трохи з товариством у залі Будинку вчителя — та й, віддаляючись, посів своє місце на небі, ставши зіркою.