Місто залізничників цієї весни стало детонатором вибухонебезпечної ситуації не лише на Волині.

Наприкінці березня Луцьк опинився у центрі уваги ЗМІ не лише України та Польщі: пострілу з гранатомета по Генконсульству Польщі в Луцьку особливо зраділи проросійські ЗМІ.

Після опівночі 29 березня у приміщенні Генерального консульства Республіки Польща в Луцьку, що розташоване на вулиці Дубнівській, 22 б, пролунав вибух.

Несподівана смерть Луцького міського голови Миколи Романюка, який відійшов у вічність 3 лютого, перетворила тихий Луцьк на гарячу точку на політичній карті України.

...Він любив Україну непоказово, скромно й до останнього подиху. Так можна любити хіба що маму. «Ви ж знаєте, я голову покладу за Україну. А Крим ми відіб’ємо», — заспокоював найрідніших людей, коли здали півострів.

Кожна смерть на фронті — невимовно болюча. І щоразу, коли приходить зі сходу чергова чорна звістка, виривається розпачливе: «Чому?!» Чому куля-дура чи осколок обирають найкращих, най­сміливіших, найчистіших?

Майже сорок днів, як пішов із життя після важкої недуги міський голова Луцька Микола Романюк, а депутати міськради ніяк не можуть провести сесію, щоб достроково припинити його повноваження й визначитися, хто ж керуватиме містом до моменту оголошення дострокових ви­борів.

Чорна звістка знову прилинула з буремного сходу до Луцька: 19 лютого під Авдіївкою куля снайпера обірвала життя командира зенітно-ракетного взводу 1-го механізованого батальйону 72 омбр Максима Гринчишина.

Знімок цієї світловолосої жінки без каски і бронежилета, яка схилилася над пораненим майданівцем і намагається йому допомогти, облетів увесь світ.

У Луцькій міській клінічній лікарні 3 лютого помер міський голова Микола Романюк. Ще 25 січня він провів останню у своєму житті сесію міськради, хоч один Бог знає, яких сил йому це коштувало.