Виграти війну просто. Славнозвісний стратег Сунь-дзи дав необхідні поради ще тисячу років тому. Тож розумникам, які теревенять про московське «ноу-хау» з хитрою назвою «гібридна війна», варто перечитати класика. Це не абстрактні модерні теорії, а перевірена часом практика.
Україна потребує книжок із історії. Хороших і різних. Бажано, щоб ринок наповнювали видання, корисні читачам різного віку, роду занять і базових знань із минувшини рідного краю. Та, на лихо, як завжди, маємо, що маємо — тобто книгу, котру в кращому разі можна віднести до категорії «різне».
Перед тим як упасти головою в тарілку з квашеною капустою чи перехилити черговий кухоль браги, раб Московської імперії слухає плачі. Такі, щоб душу навиворіт.
Початок третього тисячоліття на просторах Африки, Близького та Середнього Сходу осяяно революційною хвилею. Звідти вона перекинулася на терени Кавказу, сягнула України та Молдови й зупинилася в сінях останніх диктаторів Європи.
Інтелектуальний прошарок українства дуже тонкий. Відтак кожна втрата з цього середовища надзвичайно відчутна. Коли ж ідеться про наразі вимерлий тип людей-енциклопедистів — і поготів. Одним із таких був Леонід Череватенко.
«Згубивши у Визвольній боротьбі за самостійність Рідного краю родину, все те, що було придбано дідом і прадідом десятками років, був задоволений тим, що для Батьківщини зробив усе, що міг, міцно вірю, що наслідок нашої праці і наших жертв у скорому будучому — це ненька Україна», — писав у вступному творі до Української господарської академії козак 14-го полку низових запорожців ім. гетьмана Павла Полуботка 1-ї Запорозької дивізії Армії УНР Юрко Корогода.
Споконвіку траплявся мудрець, який бігав зі свічкою, шукаючи людей, взірці духовності й моралі, всесвітнє братерство... Та смертовбивство, війни за територію й ресурси тривають вічно. І все ж диваки не переводяться. Є вони й сьогодні.
Козацькому (читай, українському) роду нема переводу… Фраза красива, та чи це так? Адже гумка історії безповоротно стерла з її мегалітичних, кам’яних, глиняних, пергаментних скрижалів десятки й сотні етносів. Українці виняток? Авжеж, ні! Просто треба мати незамилене око, неупередженість і… клепку.
Відомо, що «совєтський суд — найгуманніший суд у світі». Не дивно, що його духовним дітищем є Басманний суд у Москві і Печерський у Києві. Та їх обох перевершили суди конституційні: і російський, і український свого часу дружно вирішили, що 1+1=1, гуманно дозволивши президентам своїх держав протиправно балотуватися втретє. Як знати, ницість не має дна, тож далі понеслося: Конституційний Суд України виносив протилежні рішення з одного й того ж питання, дозволяв і відміняв імперативний мандат, а на завершення скасував і саму Конституцію. А починалося все так багатообіцяюче…
