Бодріяр був батьком французької школи постструктуралізму, запеклим критиком постмодернізму та «суспільства споживання», який перший увів у культурницький обіг поняття «симулякр» та «гіперреальність». Його знають більше в Сполучених Штатах, ніж у рідній Франції. Хоча філософські роздуми славетного адепта гіперкритики (тотальної надкритичної критики) зробили Жана Бодріяра людиною незручною і не надто бажаною у Сполучених Штатах. Зокрема, після есе про іракську кампанію 1991 року з назвою «Війни в затоці не було».

Так тяжко мені давався хіба що роман Льва Толстого «Війна і мир», впарюваний шкільною програмою у розхристану дівочу свідомість гвалтовно й цілком у недоречний момент. Із соромом мушу зізнатися, що читала тоді лише «мирну» частину. Розділи, в яких ішлося про війну, не прочитала й досі. Боюся, що найближчим часом не заманю себе й калачем читати твори славетного турка, лауреата Нобелівської премії за 2006 рік Орхана Памука. Щоправда, мотивації такої ганебної читацької поведінки геть інші, ніж у випадку зі Львом Миколайовичем.

Святкування тривало під гаслом «10 років української книги. 10 років видавництву «Факт». «Це фанфаронське гасло насправді аж ніяк не фанфаронське. Ми не так скромні, як реалістичні», — сказав головний редактор і власник видавництва Леонід Фінкельштейн. І почав святковий перформенс, який складався із чотирьох частин: мото, пролог, tаlk, епілог.

На третьому поверсі Будинку кіно було людно і якось по-сімейному затишно. Все це нагадувало зустріч родичів у дворі церкви перед чиїмось вінчанням. Мистецької зовнішності молодь, дядечки і вже дідусі, жіночки з богемним шармом сімдесятих років, святково і майже по-дівочому вбрані худорляві бабульки, які щосили намагались приховати свої артрити з радикулітами. Було очевидно, що люди залишили всі свої справи і клопоти, бо ця подія — важлива для них. Усміхаючись, спілкуючись і фоткаючи одне одного, люди чекали на відкриття. За двадцять хвилин між запрошеними телевізійниками та газетярами почав гуляти вітерець занепокоєння: чому зволікають і де врочисте відкриття?

Ось уже півтора десятка років людожер-естет Ганнібал Лектор, дітище сценариста Пітера Вебера, зачаровує поціновувачів кінематографа усього світу. Достоту геніально виконана славетним Ентоні Хопкінсом роль безсумнівно цілком заслужено здобулася на багатомільйонні бурхливі оплески і статуетку кіноакадемічного «Оскара» за 1991 рік. Крім відзнаки «За кращу чоловічу роль», стрічка «Мовчання ягнят» заслужено «відгребла» статуетки ще в чотирьох номінаціях.
Загалом вишуканий герой сера Ентоні Хопкінса проводив iз вдячною публікою сеанси шокової терапії чотири рази («Ганнібал», «Мовчання ягнят», «Мовчання ягнят-2» та «Червоний дракон»). Авторам фільмів віртуозно вдалось вилущити абсолютне зло: красиве, розумне, витончене, інтелектуальне і, хоч як це парадоксально прозвучить, з «великим серцем». Власне цей «інфернальний екстракт» і справляє позитивний ефект. Адже, якщо є чисте зло, то апріорі мусить існувати й чисте добро.

Три роки відомий український перекладач Анатоль Перепадя, якого вже справедливо вважають живим класиком української школи перекладу, працював над твором: «Третій том на час презентації ще не висох від поліграфічної фарби. Я цілу ніч на ньому сидів: сушив», — жартує пан Анатоль.

Ініціаторами висунення став Комітет підприємців Львівщини (саме він наприкінці минулого року організував аншлаговий виступ «Кому вниз» у Львівській опері). Працівники Державного музею літератури вирішили підтримати цю ініціативу. Власне в приміщенні музею й відбувалася скромна й не афішована широко зустріч учасників гурту з журналістами. Прийшов і один із членів Шевченківського комітету, відомий поет Василь Герасим'юк. Щоправда, компетенція пана Василя більше поширюється на номінантів у царині літератури, тому й слова під час зустрічі він не брав. Тим більше що на адресу комітету лунало багато доволі різких висловлювань.

1 лютого в київському Музеї однієї вулиці (Андріївський узвіз, 2/б) відкрилась виставка «Мао — Великий Кормчий», присвячена одному з найкровожерніших ідеологів комунізму Мао Цзедуну.

Не лукавитиму: я не надто прагнула відвідати цю виставку. Неочікувана вже зима вибивала з колії і знищувала всі бажання, окрім прагнення закутатись у теплий плед. Настрій «одна нога тут, друга — там» посилювали численні телевізійні камери і банальна, на перший погляд, експозиція: кілька десятків світлин, кожну з яких супроводжував текст автобіографії Далай-лами XIV. Чи не всі мої враження про буддизм і відомості про Далай-ламу обмежувались стрічкою «Сім років у Тибеті» з Бредом Піттом у головній ролі. Здавалося, що гола документалістика може ці враження затьмарити. Та побачивши світлину з дворічним малюком Тензином Г'яцо, який вже здогадувався, але ще не усвідомлював себе втіленням Будди, я не могла відірватися від тих фото і текстів поруч із ними. Не сприйміть це за пафос, але якась краплинка з «океану мудрості» (саме таке значення має словосполучення Далай-лама) окропила моє суєтне чоло. Простий і стислий текст автобіографії сприймається, мов яйце-райце, в яке захований Всесвіт.

З 10 по 13 січня у Нью-Йорку відбувалося найбільше у світі джазове збіговисько — конференція IAJE (Міжнародної Асоціації джазової освіти). В ній взяло участь зо два десятки тисяч музичної молоді, фахівців-музикознавців, а також класиків жанру і таких «зубрів», як Орнетт Коулмен, Джон Скофілд, Ренді Вестон, Рон Картер, Чарлі Хейден, Дейв Лібман. До Штатів вирішив гайнути відомий український музичний критик, редактор iнтернет-видання notamag.сom, у минулому — головний редактор культового журналу «NOTA» В'ячеслав Криштофович-молодший. З-за океану Вячек повернувся в доброму гуморі, хоча й доволі сонний. Напевно, для гостроти відчуттів, коли вже час було повертатись додому, він примудрився запізнитися на літак і на дві доби продовжив своє перебування в Америці. На зустріч із нами він прийшов в обновці а ля Том Вейтс: коричневому вельветовому капелюсі. «Ти тільки не надумайся в ньому на Троєщину заявитися. Тамтешні пацани не зрозуміють», — жартуємо. Крім цього, гардероб музичного критика поповнили кілька футболок із непристойними написами. Та найбільше кайфує його домашня фонотека, збільшившись на цілу торбегу перфектних альбомів. Офіційного запрошення на конференцію В'ячеслав не мав. Так само, як і переважна більшість охочих відвідати форум.