У канонічному біблійному сказанні «вертеп» — це печера, в якій поміж стійлами віслюка та вола в яслах (годівниці для худоби) був покладений нарожденний Ісус. Історія Божественної Породіллі й усі чудеса, що трапилися з малятком Ісусом та усім народом Ізраїлю, трепетно і дохідливо відтворені в яскравих картинках, учасниками яких стають лялькові герої однойменного театрального дійства. Саме вони, «вгніздившись» на дротинках, чи підвішені на нитках, дали назву театральній ляльці. «Маріонетка» — це слово походить від італійського «Маріон» або ж «Марія». Так і досі зветься механічна лялька, яка бере участь у щорічних релігійних святах у Венеції. Ще у XIII столітті, завдяки ініціативі Франциска Асізького до різдвяних свят почали створювати мініатюрні лялькові «панорами», що відтворювали сцени з новозавітних подій.

Мудреці кажуть: «Людина боїться часу, а час боїться пірамід». Дмитро Яворницький не лише насмілився «вступити у поєдинок» з часом, а й спромігся перемогти його, закарбувавши свій слід в історії як археолог, етнограф, фольклорист, мистецтвознавець, лексикограф, автор значної кількості наукових праць.

Спеціальне опитування, проведене Нобелівським інститутом в Осло, визначило найкращий літературний твір усіх часів. Найвизначніші письменники сучасності оцінювали твори Гомера, Шекспіра, Толстого, Достоєвського, Фолкнера, Кафки, Маркеса та інших письменників. Серед усіх шедеврів найкращим в історії людства було визнано роман Сервантеса «Дон Кіхот», 400-річчя з дня появи якого світова культура відзначає цього року.
1605 рік навряд чи можна вважати щасливим для культури Іспанії, яка переживала часи втрати колишньої величі. І, як завжди трапляється в епоху змін, вона була позначена появою в Іспанії шеренги чудових письменників, художників, вчених. Недарма часи на перетині XVI і XVII століть, коли жили і творили Сервантес, Лопе де Вега, Кальдерон, Тірсо де Моліна, Кеведо, Гонгора, Ель-Греко, Веласкес, Мурільо, попри всі жахіття інквізиції прийнято називати «золотим часом». Європа переживала бурхливу й тривожну добу соціальної депресії. Розквітли містичні настрої, релігійний фанатизм. «Життя є сон» — саме так зветься співзвучна тодішньому безчассю драма Педро Кальдерона. Але навряд чи серед усіх тодішніх біографій знайдеться схожа на життя Сервантеса. Доля «вишкірилася» на нього від самого дня народження. Про нього говорили: «Якщо так писати змушують його злидні, то дай Боже, щоб він ніколи не жив заможно».
Його роман «Дон Кіхот» став своєрідною енциклопедією тодішнього життя Іспанії. До вуст божевільного «лицаря сумного образу» автор вклав пережиті ним самим уроки внутрішнього зростання. Фігура зворушливого старого, який грається в життя, мов дитина, романтика, який плутає чудову мрію з жорстокою дійсністю, героїчного втікача від реальності, стала символом благородних, але безплідних зусиль. Його образ назавжди закріпився в мистецтві, філософії, у політичному символізмі. А такі «стовпи» іспанської філософської думки, як Мігель де Унамуно та Хосе Ортега-і-Гасет, вважали цей безсмертний твір квінтесенцією національної ідеї Іспанії.

Якщо пісня — це душа народу, то національний гімн — душа країни. На роль гімну Італії часів відродження її державності в середині ХІХ століття претендувала геніальна музика Джузеппе Верді з опери «Навуходоносор» — знаменитий «Хор ізраїльтян», які у вавілонському полоні мріють про волю. Державним гімном новонароджених Сполучених Штатів Америки мало не став найвідоміший духовний гімн американських переселенців «Свята благодать».

Щороку 24 липня (11-го за старим стилем) православна церква вшановує пам'ять великої княгині Ольги — першої із святих Київської Русі. Ольга та її онук Володимир Святославич (він вшановується 28 липня) заслужили ймення «рівноапостольних». З кінця Х століття персона князя Володимира Святославича трактується винятково як святого хрестителя Русі. Але сьогодні нам уже не досить «одномірної правди» про цих давніх, однак безсмертних, історичних осіб.

Сергій Параджанов помер від раку п'ятнадцять років тому, 21 липня 1990 року, і похований на своїй батьківщині — в Єревані. Проте Україна шанує його ім'я з не меншим трепетом і ніжністю. Жоден фільм у світі не удостоєний такої кількості призів, медалей і дипломів, як його кіношедевр — «Тіні забутих предків», 40-річчя появи якого ми відзначали минулого року. Кінорежисер і художник, колекціонер і каторжник, блискучий парадоксаліст і вигадливий містифікатор, максималіст і скептик, «божий блазень» серед регламентованої та степенної ідейної парадності радянського кіно, Параджанов здійснив неможливе: реалізував себе як творець із тією мірою свободи особистості, що дається лише геніям.

З найдавніших часів християнської доби Київської держави образ Богородиці згадується як найславніший, найшанованіший. Пречиста Діва споконвіку вважалася покровителькою українських земель, що рясніють чудесними маріїнськими джерелами, криничками. В Україні проявилися і чудотворні ікони Богородиці. Утім ікона Володимирської Божої Матері вважається найстаршою сестрою серед сімнадцяти богородичних ікон, пошанованих у церковному православному календарі. І цей безперечний духовний скарб давньоруської культури має підстави зватися Вишгородською іконою.

Незважаючи на те, що козаки були підданими короля Речі Посполитої, вони дуже часто проводили цілком самостійну політику. І залишили по собі репутацію значної сили, яку поважала і з якою рахувалася тодішня Європа.

Австрійським Габсбургам, які наприкінці XVI століття воювали з турками, вдалося 1594 року домовитися з козаками щодо їх походу до Молдови та Валахії, які перебували під протекторатом турецького султана. Очолив цей вдалий похід майбутній ватажок козацько-селянського повстання проти поляків Северин Наливайко, який з 12 тисячами козаків завдав молдаванам поразки, після чого місцевий господар тимчасово визнав владу Габсбургів. А козаки відтоді стали популярною мілітарною силою, здатною відіграти важливу роль у європейських справах.

21 червня — велике свято для нашої історичної науки. У цей день 1971 року українська скарбниця збагатилася знахідкою, яку називають «найбільшим археологічним відкриттям ХХ століття» на наших теренах. Українська земля подарувала нам, нащадкам давніх степових народів, дивовижне творіння людських рук, духу й натхнення — золоту скіфську пектораль середини IV століття до н.е., знайдену в кургані Товста Могила на Дніпропетровщині. «Батько» цього відкриття, археолог і поет Борис Мозолевський, назавжди заслужив пошану і захоплений подив нащадків.

Цей день відзначається у багатьох країнах Східної й Південної Європи як свято християнського просвітництва, в пам'ять про братів Кирила і Мефодія, які стали «першоносіями» слов'янської абетки, а разом з тим слов'янського письменства і високої культури. Запроваджена ними «книжна граматика» стала символом долучення слов'ян до бібліотек, наукових знань, фіксування історичних подій у літописах.
Наріжним каменем становлення нашої рідної мови і водночас багатьох мов слов'янського світу стала впроваджена святими братами церковнослов'янська мова, яка заклала граматичні засади писемності. Святі Кирило і Мефодій є вічним знаком спорідненості і єдності усіх слов'янських народів. Для нас цей день є чудовим приводом згадати про значення у спільноті слов'янського світу саме української християнської традиції. І про яскравих та скромних послідовників святих братів на українських теренах, які поклали свої сили, а часом і життя, на утвердження однієї з найстародавніших та наймилозвучніших мов як визнаного засобу буття великого народу.