Європейські експерти, які належать до кола неупереджених, б’ють на сполох із приводу сучасного стану та майбутніх шляхів загальнолюдського прогресу. Газета Frankfurter Rundschau оприлюднила свого часу висновки щодо ресурсів, необхідних для забезпечення подальшого розвитку людства.

Фінансування української науки не просто недостатнє, воно катастрофічно недостатнє. Це стосується і всесвітньо відомого Інституту археології Національної академії наук, колектив якого ось уже майже тридцять років очолює відомий вчений, академік Петро Толочко.

У ракетно–космічній столиці колишнього Радянського Союзу, а тепер України — Дніпропетровську — Михайло Дупліщев не є людиною настільки широко відомою, як, приміром, Михайло Янгель, Олександр Макаров чи Леонід Кучма. Проте 100–річчя з дня народження Дупліщева відзначили з небаченим дотепер розмахом, до того ж ще й приголомшили повідомленням про те, що він — не більше й не менше — передбачив адронний колайдер.

Одні і ті самі емоції можуть породжувати одночасно і фізичні формули, і поетичні рядки. Дивну, на перший погляд, сублімацію доктор фізико–математичних наук, провідний співробітник ядерної лабораторії Харківського національного університету імені Каразіна Степан Дуплій назвав поефізикою. Поєднувати, здавалося б, непоєднуване йому найкраще вдається в закордонних мандрах. Каже, що сум за батьківщиною на чужині так само, як і манка звабливість незвіданих горизонтів удома, породжують емоції, з яких потім народжуються і формули, і вірші.

«Ця книга — стислий виклад знань, набутих мною за десятки років, — каже доктор антропології й етнології, професор Київського та Щецинського (Польща) університетів Сергій Сегеда. — Загальна ідея книжки — показати найглибші витоки фізичного типу й етнічної історії нашого народу. Усі народи в історії якоюсь мірою взаємодіють, їхні долі перетинаються. Утім, починаючи вже від доби палеоліту, можна простежити, як формувалися фізичні риси українців». Книгу «У пошуках предків: антропологічна та етнічна історія України» видала інформаційно–аналітична агенція «Наш час» у своїй серії «Невідома Україна». З неї можна дізнатися, зокрема, про що розповідають науковцям зуби, кров і відбитки пальців; навіщо репресували українських антропологів, «звідки прийшли» трипільці і чи була «спільна колиска» трьох братніх народів… Також Сергій Сегеда описує, як створювалися антропологічні портрети відомих постатей минулого — Нестора Літописця, Івана Сірка, князя Ярослава Мудрого — і якими є антропологічні типи сучасних українців.

...Його імені не знайдете ані в радянських енциклопедіях, ані в підручниках фізики. Навіть у сучасній «Вікіпедії» нічого про нього не значиться. Стефану Стубелевичу не судилося увійти в історію світової науки офіційно зареєстрованими винаходами. Але саме він, професор Вільненського (Вільнюського) університету, першим винайшов електрофорез, яким ми користуємося й донині. Винайшов, але не запатентував свій винахід у 1801 році. Тому авторство цього відкриття приписують професору хімії Московського університету Федору Рейссу. У 1809 році в записках «Московского общества испытателей природы» було опубліковано його роботу «Про нову дію гальванічного струму», в якій детально описано досліди, які привели до відкриття нового, до того часу не відомого явища, що отримало назву «електроосмос».

Неважко здогадатися, як «нормально навчена» в школі людина сприйме твердження про те, що гравітація, тобто земне тяжіння — нонсенс. Що вже казати про титулованих. Коли Микола Янко, автор цієї та інших фундаментальних антитез щодо створення і заселення Сонячної системи звернувся зі своїми працями до відомого прикарпатського астрофізика, той не стримав роздратування: «Ви стверджуєте, що земне тяжіння відсутнє, а замість нього діють інші сили?

Знаменита британська лабораторія в Кембриджі «зруйнувала», як тоді говорили, ядро атома літію усього лише на півроку раніше. Але харків’яни вважають цю першість відносною. На той час між науковими школами ще не виросли високі ідеологічні бар’єри, тому фізики вільно обмінювалися своїми ідеями.

Диво–капсула, створена вченими Харківського державного університету харчування і торгівлі, виявилася напрочуд універсальною. З її допомогою можна, наприклад, доставити пробіотики до кишечника, оминувши згубну дію шлункового соку. А заодно перетворити звичайну сосиску на повноцінний хот–дог, «інноваційно» сховавши у ній кетчуп, майонез i гірчицю. Майбутнє в харківського ноу–хау не менш фантастичне: якщо подальші університетські дослідження пройдуть успішно, то капсула, наповнена інсуліном, може звільнити невдовзі діабетиків від щоденних болючих ін’єкцій.

На базі таких міні–роботів можна відлагоджувати поведінку реальних повногабаритних машин, керованих так званими автопілотами. У Північній Америці вже кілька років поспіль великою популярністю користуються змагання Дарпа, які організовує Управління перспективного планування оборонних науково–дослідних робіт США. Там колісні транспортні засоби без участі людини долають відстані в декілька сотень кілометрів.