Учора вранці традиційний, як весела фіззарядка, молодіжний пікет під амбасадою Білорусі в Києві поповнився ще одним, дуже важливим учасником — із мінських «застінків» повернувся Олексій Панасюк. Олексію білоруська Феміда за участь у мітингу «Чорнобильський шлях» відміряла найменше — 9 днів, отож він вийшов на волю в четвер і до вчорашнього ранку вже був на Батьківщині. Ще трьох його товаришів, які відмотали по 10 діб, — Андрія Грималюка, Олександра Машлая та Ігоря Гузя — випустили вчора.

Позов до суду на газету «Молодь Черкащини» подав головний есдек області, колишній голова облдержадміністрації Вадим Льошенко. Він просить заборонити виданню поширювати будь-яку інформацію про нього особисто.

Українські правоохоронці перейнялися долею колишнього «губернатора» Сумщини Володимира Щербаня, який, «сердега», блукає десь по світах без своїх самоварів («УМ» уже розповідала про те, що Володимир Петрович виявився великим цінителем цього «посуду» й назбирав колекцію з близько сотні раритетних екземплярів), і вирішила якнайшвидше повернути екс-посадовця до його колекції. Тож учора, згідно з відповідною постановою прокуратури Сумської області Міністерство внутрішніх справ України оголосило Щербаня в міжнародний розшук. Як повідомляє департамент зв'язків із громадськістю МВС, Зарічний місцевий суд Сум дав згоду на затримання Володимира Щербаня і доставку його до України.

Говорити, що політичну реформу було ухвалено тільки через ризик громадянської війни, яка могла б спалахнути в протилежному випадку, щонайменше некоректно. Так вважає лідер Соцпартії Олександр Мороз, який в інтерв'ю Бі-Бі-Сі прокоментував відповідні заяви Президента Ющенка (зокрема тi, що прозвучали в ексклюзивному інтерв'ю В.Ю. «УМ»).

Процес формування партії «Народний союз «Наша Україна», хоч би як це комусь не хотілося визнавати, далекий від демократичності й мало відповідає тим вимогам, які висувають до творення нібито народної політичної сили колишні «майданівці». І чи не найприкріше за цим спостерігати саме їм — тим, хто хоче бачити «партію Ющенка» справді народною й «нашою». От і б'ють на сполох щирі партійці з місцевих осередків НСНУ, намагаючись достукатися зі своїм болем до вищого керівництва «Народного союзу...»

Дер­жа­ва зав­да­ла чер­го­во­го уда­ру по фут­боль­них олі­гар­хах, цьо­го ра­зу — зно­ву ки­їв­сь­ких. Ще на­пе­ре­дод­ні кон­фе­рен­ції фіз­куль­тур­но-спор­тив­но­го то­ва­рис­т­ва «Ди­на­мо» з’­яви­ли­ся чут­ки, що в цій струк­ту­рі, під­по­ряд­ко­ва­ній пра­во­о­хо­рон­ним ор­га­нам, го­ту­єть­ся «пе­ре­во­рот» і до ке­рів­ниц­т­ва ма­ють прий­ти дер­ж­сек­ре­тар Олек­сандр Зін­чен­ко i мі­ністр внут­ріш­ніх справ Юрій Лу­цен­ко. Так і ста­ло­ся: поп­ри те, що гла­ва сек­ре­та­рі­а­ту Пре­зи­ден­та пе­ре­бу­вав у від­ряд­жен­ні, са­ме Зін­чен­ка об­ра­ли го­ло­вою «мі­лі­цей­сь­ко­го» спор­тив­но­го ві­дом­с­т­ва, Лу­цен­ко став йо­го зас­туп­ни­ком.

Які тільки негаразди не випадали на голови пікетників за ті три тижні, що вони тримали облогу столичної міськради! Мер міста Олександр Омельченко запевняв учасників акції протесту, що допоможе їм із переїздом і звинувачував у продажності (мовляв, стоять, щоб «купити за отримані гроші сигаретку»); Шевченківський суд виніс рішення про ліквідацію містечка — не взагалі, а у зв'язку зi святами, на 5 і 9 травня; минулих вихідних хулігани влаштували справжній погром у таборі несанкціонованих мешканців Хрещатика...

У перші відвідини Криму в президентській іпостасі Віктор Ющенко поєднав приємне з корисним: декілька днів відпочинку на Південному березі, в Мухалатці, й офіційне представлення у Сімферополі нового голови Радміну автономії Анатолія Матвієнка. У великій урядовій залі, де справді яблуку ніде було впасти, Президент виклав своє розлоге бачення подальшого розвитку найбільш самоврядної території України.

«Нуль плюс нуль — нуль. Нуль плюс один... (замислився)». Але ця цитата з російського класика українського міністра Романа Зварича не стосується. Бо, на відміну від фонвізінського Недоросля, пан Зварич учився, і то по-серйозному. От тільки не там і не тоді, де казав. Щиро кажучи, Романа Михайловича можна зрозуміти. На початку 90-х в Україні на західних дипломах не зналися навіть наші професори, тому закордонному гостю розповідати про свою освіту можна було будь-що й без жодних проблем. Звісно, поганий той політик, який не мріє стати Президентом чи бодай міністром, але ж навряд чи пан Зварич тоді замислювався над тим, що рано чи пізно йому доведеться відповідати за брехню щодо свого університетського диплома. Бо тоді це й не брехня була зовсім, а так — невинне перебільшення...