День працівників ракетно-космічної галузі України — час «збирати каміння» і розповідати про здобутки вітчизняних фахівців. І похвалитися українцям є чим. За словами генерального директора Національного космічного агентства України Юрія Алексєєва, за роки незалежності здійснено 90 запусків українських ракет-носіїв, виведено на орбіту понад 200 супутників різних країн світу. Наша держава є членом престижних міжнародних проектів. І останнім часом нарощує свій потенціал: у 2005 році загальні обсяги виробництва космічної галузі зросли більш ніж на 14 відсотків, а за перший квартал 2006 року — на 128 відсотків у порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Так, реалізовано товарної продукції майже на 1,4 мільярда гривень. Україна підписала 24 міжнародні договори. Не за горами й більш амбітні проекти: у закордонних фахівців є серйозні наміри щодо польоту на Марс (американці збираються потрапити туди вже до 2025 року) та Місяць, дослідження Венери. Серйозний бізнес також рветься у космос: фахівці розглядають варіанти створення космічних готелів (один американський багатій готовий спонсорувати такий проект). І, за словами Юрія Алексєєва, українські фахівці, очевидно, будуть залучені до таких програм.

Прихильники БЮТ відтепер мусять не тільки носити білі шалики з червоним сердечком на знак підтримки Юлії Тимошенко, а й їсти політично правильне морозиво. Одразу п’ять комбінатів «Луганськхолоду» ще під час виборів розпочали виробництво морозива «Юлія» у формі серця. Щоб ні в кого не виникало сумнівів щодо паралелі з Юлією Тимошенко, на упаковці морозива зображено серце, дуже схоже на передвиборчу символіку БЮТ.

Скільки нині на українських вулицях є бездомних громадян, де вони фактично живуть — точно сказати в державі ніхто не візьметься. Адже наразі в Україні відсутній системний облік і реєстрація місця проживання бомжів. У Міністерстві праці та соціальної політики кажуть: сякий-такий облік обездолених українців проводять лише приймальники-розподільники, які входять у структуру органів внутрішніх справ. Однак держава вирішила-таки порахувати, скільки ж є в Україні бомжів, де вони живуть, чого найбільше потребують і як їм можна допомогти.

Презентація української версії книжки Сандри Рулофс «Перша леді Грузії. Розповідь ідеалістки» викликала неабиякий інтерес у Києві. У залі вченої ради Інституту міжнародних відносин Національного університету імені Тараса Шевченка (місце презентації було обрано символічно — тут навчався Михаїл Саакашвілі) яблуку не було де впасти. Офіційна делегація до того ж була чималенька: окрім першої леді України, Катерини Ющенко, яка написала одну із передмов до книги, та грузинської делегації, на презентацію приїхали дружини відомих політиків — Олена Єханурова, Марина Кінах, Інна Рибачук, а також Віра Ульянченко та Лілія Григорович.

Пані Зеня Черник народилася в Україні. І хоча вже давно живе у США, про Батьківщину думає завжди. Вже 15 років вона займається тут благочинністю — допомагає українським лікарям, хворим малюкам, сприяє покращенню іміджу нашої України в своїй державі, шукає небайдужих, які спільно з очолюваною нею благодійною організацією «Українська Федерація Америки» намагаються допомогти українцям. Зараз вона співпрацює з Фондом «Україна 3000», головою наглядової ради якого є Катерина Ющенко, і плекає дуже оптимістичні плани щодо нашої країни: уже найближчим часом по всій Україні будуть створені сімейні клініки (це передовсім стосується українських сіл), де буде все необхідне, та центри очистки й переливання крові. Про благодійність по-американськи та патріотизм по-українськи із пані Зенею Черник говорила кореспондент «України молодої».

Українці — патологічно забудькувата нація. Ніяка не толерантна, не добра й миролюбна — облиште. Ми страждаємо на генетичну амнезію, і це ще буде предметом для досліджень майбутніми поколіннями. Забувати про те, що робили з нами лихого, — це, знаєте, шкідливо для загальнонаціонального тонусу...

Нинішній 2006 рік, як відомо, має стати Роком захисту прав дитини. Відтак уряд готує план та програму дій, створено оргкомітет із проведення «дитячого» року під головуванням віце-прем'єр-міністра з гуманітарних питань В'ячеслава Кириленка. Учора план заходів уперше представили журналістам. Так, за словами міністра у справах сім'ї, молоді та спорту Юрія Павленка, пріоритетом має стати вдосконалення освіти та медичного обслуговування (зокрема, системи оздоровлення) дітей.

Мої знайомі не люблять Крим. Кажуть: доки там обслуга непривітна й деруть за «печерні» умови шалені гроші, не ступлять туди й ногою в туристичних капцях. Як не любити Крим, якщо такий готель прямо біля моря. Ми стали «балувані»: бачили закордон, цінуємо свій час і кошти й більше не хочемо «совка» за європейськими цінами. Давно не секрет — у АРК відпочити дешево й комфортно не вийде, навіть якщо маєте гроші, не факт, що ваша відпустка буде схожа на казку.

Міністр палива та енергетики Іван Плачков — людина з безліччю захоплень та ідей. Це одразу стає зрозумілим, коли потрапляєш у його великий кабінет. Наше знайомство з головним енергетиком країни, звісно ж, починається із приємного — невеликої експозиції старовинної теле- й радіотехніки, якою Іван Плачков захоплюється давно. Тут є унікальний приймач «Дрезден» 1938 року, телевізійний комбайн «Білорусь-5» 1964 року випуску, 45-річний телевізор із пультом управління. Є у робочому кабінеті й дорога серцю річ — магніторадіола «Романтика». «Точнісінько таку батько купив, коли я був у сьомому класі, — розповідає Іван Васильович. — Він працював трактористом, а приймач коштував три його зарплати...» Для малого Івана це було справжнє щастя: він слухав і записував не заглушені радянськими спецслужбами «Голос Америки», радіо «Свобода». «Я виріс на піснях Леннона, Маккартні, «Лед Зеппелін», «Пінк Флойд», — розповідає вже нинішній міністр. — Коли приїхав навчатися в Одесу, я був найбільш «просунутий» у музиці». Загалом же у «радійній» колекції міністра близько 40 експонатів. І всі працюють!
У кабінеті на стінах — карти нафтогазового комплексу та електричних мереж України. А ще — портрет молодого Олега Блохіна на стіні — подарунок. Адже Іван Васильович любить футбол.
Інша ж пристрасть міністра — вино. Іван Плачков знає у ньому толк і сам виготовляє цей напій богів. «Шардоне» і «Каберне» (улюблене вино Івана Васильовича) з виноробні міністра куштували й кореспонденти «УМ». Смачно! А ще нам вдалося поласувати кавармою та меліною — національними болгарськими стравами земляків міністра. І розпитати чимало цікавого. Приміром, про те, що Іван Плачков дарував Туркменбаші на день народження, як учив російську мову і був виноградним царем. І ще, звісно, про — газ.

Якщо люди кажуть, «покидало життя», то це і про Юрія Григоровича Перекопського. Таких дідусів у нашій Україні — десятки тисяч, і водночас кожна доля — особлива. Вони пройшли через пекло війни, бачили багато людської підлості й зради, каторжно працювали, а зараз, визнаємо, отримують не надто розкішну пенсію.