Сильний не той, хто не падає, а той, хто знаходить сили піднятися. Українські синхроністки не раз ставали жертвами суддівського суб’єктивізму, яким переповнений їхній вид спорту. Утім після ударів долі дівчата не кидали справу, а, навпаки, з подвійною енергією ставали до тренувальної роботи. Роки щоденної копіткої праці в басейні марно не минули: завоювавши прихильність арбітрів, кілька тижнів тому українські водні грації вперше в історії зійшли на подіум чемпіонату світу. Причому бронзові медалі в групових вправах здобуто одразу в трьох дисциплінах.

Однією з лідерів нинішньої національної збірної є 21–річна Анна Волошина. Цю харків’янку як одну з найдосвідченіших виконавиць головний тренер Світлана Саїдова бачить у ролі основної солістки своєї трупи. «Україна молода» познайомилася зі спортсменкою, з якою тепер асоціюється наразі найбільший успіх вітчизняного синхронного плавання.

XV чемпіонат світу з водних видів спорту став третім поспіль «мундіалем», де українські плавці залишилися без нагород. Події, котрі повторюються більше двох разів, — уже не випадковість і навіть не тенденція, а закономірність. У випадку зі збірною України — неприємна.

Одразу після чергового «виверження вулкану» на «Донбас–арені», де, нагадаємо, «Шахтар» переграв «Динамо» 3:1, італійський куратор вітчизняного суддівського корпусу П’єрлуїджі Колліна провів традиційний прес–клуб із представниками мас–медіа. Напевно, передбачаючи питання щодо суддівства в Донецьку, італієць зав­бачливо призначив зустріч зі ЗМІ на наступний день після українського «класико».

Здається, мало хто заперечуватиме той факт, що тривала гегемонія в турнірі однієї команди робить його не цікавим. Достатньо пригадати непереможну «Барселону» часів Хосепа Гвардіоли, яка спершу полонила серця мільйонів нових уболівальників, а потім налаштувала на вболівання проти неї — адже нецікаво постійно вигравати. Донецький «Шахтар» ще зарано порівнювати з «блау–гранас», проте в українській прем’єр–лізі «гірники» вже чотири сезони утримують чемпіонський трон, не підпускаючи нікого до вершини на відстань гарматного пострілу.

Утім, на старті нової першості України, яку «помаранчево–чорні» почали без низки ключових виконавців, а їхні головні конкуренти з «Динамо», навпаки, підсилилися висококласними гравцями, багато хто відчув у повітрі запах «золотої» інтриги. Обґрунтованість цих сподівань мусило підтвердити українське «ель класико», яке припало вже на 4–й тур. Напередодні матчу в Донецьку «гірники» навіть виказували побоювання своїх опонентів із Києва, а ті, в свою чергу, всерйоз налаштовувалися взяти на «Донбас–арені» три очки. Однак, як показала позавчорашня гра, котра завершилася впевненою перемогою господарів — 3:1, «ослаблений» «Шахтар» та «підсилене» «Динамо» й надалі залишаються на різних полюсах вітчизняного футболу. Динамівці програли «гірникам» уже шостий поєдинок поспіль, а неприємна серія із поразок у Донецьку розтяглася до десяти. Кияни ніяк не можуть виграти на «Донбас–арені», Олег Блохін шукає виправдання, а вболівальники «біло–синіх» дедалі гучніше вимагають відставки тренера.

Якщо футбольна Україна здавна не може уявити себе без «живого» перегляду найсильніших команд континенту, з якими наші клуби регулярно зустрічаються в рамках Ліги чемпіонів, то вітчизняні шанувальники баскетболу досі могли споглядати гру топових клубів Євроліги хіба що по телевізору.

Коли сестри Бондаренко почали сходити з тенісної арени, Україна втратила своїх представниць у когорті провідних тенісисток світу. Певний час звання першої ракетки країни носила Леся Цуренко. Проте, «заскочивши» у першу сотню рейтингу, киянка надалі прогресувала дуже повільно.

Дебют — це завжди складна й відповідальна справа. Проте старт «Металіста» в прем’єрному для клубу розіграші Ліги чемпіонів пройшов за полегшеною програмою. Перший, гостьовий, матч тре­тього раунду проти грецького ­ПАОКа відбувся на порожньому стадіоні — в такий спосіб УЄФА покарала клуб із Салонік за неналежну організацію матчу Ліги Європи–2012/2013 проти віденського «Рапіда», коли на поле вибігла ціла «хмара» гарячих грецьких фанів. Відтак, залишившись без свого головного козиря, — палких та несамовитих уболівальників, ПАОК не зміг на рівних конкурувати з українським віце–чемпіоном.

Два тури прем’єр–ліги поспіль команди–господарі вирізняються неабиякою гостинністю. Позаминулих вихідних гості розжилися очками в семи поєдинках, а минулого уїк–енду в їхньому активі чотири виїзні звитяги. Підтримкою рідних стін не змогли скористатися як аутсайдери першості, так і один із її фаворитів. Натомість свої «чергові» перемоги здобули призери минулої першості, не пропустивши при цьому жодного м’яча на трьох.

Тренер, який працює з великим колективом, завжди стоїть перед складним вибором оптимального складу на ключові змагання; саме на нього лягає весь тягар відповідальності за кінцевий результат. Досвідчений спеціаліст з академічного веслування Володимир Морозов, формуючи жіночу парну четвірку на Олімпіаду–2012, включив до остаточної заявки Наталю Довгодько. І не прогадав. Наймолодша із квартету веслувальниць каші не зіпсувала й разом iз Яною Дементьєвою, Настею Коженковою та Катериною Тарасенко піднялася на найвищу сходинку олімпійського п’єдесталу.

Щоправда, несподівану появу Довгодько в цьому квартеті дехто пов’язав із вагомим впливом її тата, який на той момент був віце–президентом профільної федерації. Хоча випадковим і незаслуженим її потрапляння в «основу» назвати аж ніяк не можна. Адже перед тим, як сісти в «четвірку», Наталя виграла чемпіонат України в «одиночці». Зрештою, з нею човен почав пливти ще швидше й у підсумку дівчата тріумфально виграли олімпійське «золото».

Нинішній сезон більш досвідчені партнерки Довгодько по екіпажу пропускають, відпочиваючи після важкого чотирирічного циклу. А 22–річна повна сил Наталка знову повернулася в «одиночку» й нещодавно підтвердила свій клас, здобувши золоту медаль на казанській Універсіаді.

На думку президента Національної легкоатлетичної федерації Ігоря Гоцула, одним із головних здобутків юніорського чемпіонату світу з легкої атлетики, який нещодавно завершився в Донецьку, стали «три красені–стадіони, оснащені всім необхідним обладнанням». Тож рішення керівництва федерації провести літній легкоатлетичний чемпіонат України в столиці Донбасу виглядає цілком логічним. Зрештою, як сказали «Україні молодій» у ФЛАУ, РСК «Олімпійський» — наразі найкраща легкоатлетична арена країни, де від­учора точиться боротьба за особисті рекорди, національні медалі й, що головне, нормативи категорії А.