Виняткове значення картоплі для нашого продовольчого кошика ще раз засвідчила оприлюднена нещодавно експертами Укркоопспілки трійка найпопулярніших в державі продуктів, куди увійшли якраз картопля, м’ясо та фрукти. За статистикою, Україна посідає п’яте місце у світі за її вирощуванням і четверте — за споживанням на душу населення, яке становить щорічно по 133 кілограми на шлунок пересічного українця — при нормі 123. Варто навести і ще кілька промовистих цифр, що прозвучали під час другої міжнародної конференції «Комерційне плодоовочівництво в Україні–2011». Виробництво бараболі (в західних областях картоплю називають переважно так) у нашій країні стабільне протягом кількох останніх років і коливається у межах 18—20 мільйонів тонн, при цьому втрати при збиранні і зберіганні сягають 15—20 процентів. У структурі споживання на харч населенню іде близько 33 відсотків, 20 — на корм для сільськогосподарської живності, 27 — на насіння, і лише один — на переробку.

При цьому лише 13 процентів найпопулярнішої у нас городини, за твердженням агроекспертів, проходить через цивілізований ринок. А щодо експорту, то, приміром, минулоріч він становив всього 7 тисяч тонн, оскільки українська картопля на світових ринках залишається неконкурентоспроможною.

Назвати одну з міських вулиць іменем померлого нещодавно всесвітньо відомого комп’ютерника Стіва Джобса запропонував гіперактивний депутат обласної ради, «заукраїнець» Степан Барна. Народний обранець уже нібито навіть адресував відповідне звернення Тернопільській міській раді та її голові Сергію Надалу.

Цими вихiдними своє 800–ліття відзначатиме славний Збараж — райцентр Тернопільщини, назва якого згадується ще в стародавніх літописах 1211 року і який свого часу був одним iз найбільш укріплених удільних центрів Галицько–Волинського князівства. Зі збаразькими подіями пов’язані імена таких відомих історичних постатей, як Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Нестор Морозенко...

Жахлива подія сталася в промисловій зоні Тернополя, на вулиці Текстильній, де знаходяться склади та ангари багатьох приватних фірм. У комунікаційний колодязь 24–метрової глибини на території однієї з таких — ПП «Яворина» — і спустилися рано–вранці один за одним двоє молодих робітників, аби виконати наразі невідоме завдання невідомої особи. На глибині обидва робітники за лічені хвилини втратили свідомість, відтак рятувальникам МНС, яких викликали на допомогу, аби витягти їх, довелося лише констатувати смерть. У важкому стані потрапив того ж дня до реанімації і один iз рятувальників — 23–річний старший лейтенант Ростислав Манащук, який першим поліз у злощасну «трубу» на порятунок. Через півдоби хлопець помер у лікарні. Чому так сталося, якщо причиною загибелі всіх трьох називають скупчення на дні колодязя отруйного «болотяного» газу метану, а покійний рятувальник, за свідченням прес–служби обласного управління МНС, був у повному спорядженні, з кисневим балоном та маскою, залишається незрозумілим.

Свого часу «УМ» уже розповідала про своєрідний тернопільський феномен, коли група релігійних фанатиків самовільно захопила кілька соток землі в центрі парку Національного відродження поряд зi Співочим полем. Прикриваючись начебто чудесною з’явою в тому місці самої Богородиці і маніпулюючи релігійним менталітетом місцевого населення, члени об’єднання «праведних католиків», яке не визнала жодна із зареєстрованих на Тернопільщині конфесій, поступово звели там чималу будівлю та добротний паркан, відтак почали поводитися у громадському місці так, ніби це їхня приватна територія. До міської ради постійно надходили скарги від мешканців міста і на досить агресивну поведінку «релігійних загарбників», і на «блокаду» ними джерела, воду з якого раніше брали сотні жителів навколишніх мікрорайонів. Нездатність раз і назавжди припинити самоуправство під благородним покровом посадові особи колишньої міськради пояснювали цілою низкою правових колізій, а на самих «праведних католиків» навіть до суду та прокуратури подавали, але каплиця лише обростала новими будівельними конструкціями. А от нова влада терпіла недовго.

Віртуальні мережі сьогодні багатьом замінили світ реальний. Ними користуються усі без винятку: незважаючи ні на вік, ні на вподобання, ні на соціальний статус. Блукаючи безмежними просторами iнтернету, люди нерідко знаходять собі нових друзів, просто хороших співрозмовників і навіть справжнє кохання. Утім часом трапляється так, що «в реалі» це кохання може виявитися зов­сім не тим, на кого ви чекали все життя. Особливо, якщо цей хтось виявляється твоєю ріднею. Такі мережеві знайомства зіпсували нормальні стосунки між двадцятирічним тернополянином та його сорокарічною матір’ю. Досi вони були начебто чудовими, аж поки жінка раптом не виявила, що розумний і симпатичний хлопчик із однієї з соціальних мереж інтернету, з яким у неї вже півроку крутився віртуальний майже роман, є... її власним сином!!!

Законопроект під номером 9105 «Про Перелік пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації», поданий нещодавно у Верховну Раду народними депутатами Дмитром Шенцевим та Юрієм Бутом, викликав великий резонанс на Тернопільщині. Адже його ухвала дозволить вилучити із згаданого переліку одну з найбільших православних святинь України — Свято–Успенську Почаївську лавру, і тим самим дасть зелене світло «прихватизації» її Московським патріархатом. Як тільки згаданий документ з’явився на парламентському сайті, голова Тернопільської обласної ради Олексій Кайда відразу заявив, що вважає його продовженням тотального наступу чинної влади на українське православ’я і намаганням русифікації українського народу за допомогою Московської церкви.

«Професійні» та «соціальні» (як от для заробітчан та їхніх родин) прощі до однієї з найбільших католицьких святинь України вже стали доброю традицією, яка підсилює духовну єдність людей спільністю їхніх життєвих проблем та інтересів. Тож цих вихідних у славнозвісному селі Зарваниця Теребовлянського району Тернопільщини відбувалася Всеукраїнська проща військових, у якій взяло участь понад півтори тисячі солдатів та офіцерів з усіх регіонів держави — представники Збройних сил України, внутрішніх військ, міністерств внутрішніх справ та надзвичайних ситуацій, державних пенітенціарної та прикордонної служб у супроводі військових капеланів та духовних настоятелів.

Часом захоплення якоюсь справою приходить до людини, як натхнення — звідкілясь згори, від Всевишнього, щоб повністю заполонити і змінити її життя, а ще — щоб навчитися множити його у захопленні та радості для інших. І ці слова якнайкраще підходять для розповіді про улюблену справу тернополянина Ігоря Хороша. Власника невеликого, але вишуканого квіткового салону–тезки багато хто в обласному центрі називає «королем квітів». А його королівство — це тернопільський акліматизаційно–селекційний сад, який ще має назву Долина ірисів. От тільки на відміну від широковідомої в Західній Україні Долини нарцисів туди не водять багатолюдних екскурсій — господар каже, що запрошує туди лише тих, кому довіряє. Воно й не дивно, адже на невеликій земельній ділянці на околиці Тернополя відбувається ніщо інше, як таїнство народження краси.

Навесні цього року «УМ» детально розповідала про приголомшливу передісторію безпрецедентного випадку, коли тернопільський підприємець Віталій Сороколіт оскаржив судове рішення, яким його було... звільнено від кримінальної відповідальності. Коротко нагадаємо, що цей талановитий чоловік створив ефективну інтегровану комп’ютерну систему обліку та управління виробництвом (бізнесом). Належно оцінила її й одна солідна зарубіжна фірма, яка підписала з автором ліцензійну угоду на десятирічний термін використання за умови обслуговування ним самим. Чотири мільйони гривень гонорару, проведених одним платежем, підприємець задекларував і сплатив відповідні податки. Та, мабуть, надто вже ласою видалася сума податківцям, «ділитися» з якими Віталій Сороколіт принципово відмовився.