Через два з лишком роки після демократичної передачі влади українське питання Віктора Ющенка турбує ще більше. Третій Президент України переконаний, що наша держава рухається не в тому напрямку, і якщо влада та опозиція не почнуть робити реальні кроки, спрямовані на консолідацію суспільства та формування єдиної нації (без поділу на Правобережжя та Лівобережжя), ми й надалі рухатимемося по замкнутому колу. Під час зустрічі з журналістами «УМ» лідер «Нашої України» неодноразово наголошував, що без єднання нації та діалогу влади з суспільством жодні вибори нічого не змінять. Зокрема, й найближчі парламентські. Адже у разі перемоги опозиції над владою два табори просто поміняються ролями й не більше. На думку Віктора Андрійовича, політики з обох таборів мають перестати загравати зі своїми виборцями й почати відверто говорити народу про те, що нас роз’єднує (незважаючи на рейтинги) i як прийти до об’єднання. Лише тоді можливий новий курс України.

На початку чергового «виборчого року» влада знову згадала, що соціальна справедливість в Україні чомусь не домінує. І стала наводити лад. Окрім головних обіцянок, що їх ще у недільному телеефірі оприлюднив Президент Віктор Янукович — дешеві квартири, «Юлина», тобто вже «Вітіна», тисяча вкладникам радянського «Ощадбанку», виявляється, існує півтора десятка інших. Для їх реалізації треба 16 млрд. гривень, яких у бюджеті нема. Але профільний віце–прем’єр Сергій Тігіпко чомусь певний, що гроші знайдуть і непоправних наслідків для економіки така передвиборча щедрість не матиме.

Чим ближче до виборів, тим частіше влада згадує про пересічних українців і театрально переймається їх зубожілістю. Президент Янукович під час поїздок у регіони «випадково» прохоплюється про низькі зарплати лікарів та вчителів, анонсує суттєве підвищення пенсій «мало не сьогодні». Усе це ми вже проходили: небачену передвиборчу щедрість у вигляді доплат–подачок до пенсії вже використовував як Прем’єр Віктор Янукович, лідер Партії регіонів, у 2004 році. Добре пам’ятається і тодішня парадоксальна ситуація, коли через бажання влади задобрити пенсіонерів перед виборами мінімальна пенсія ураз стала перевищувати мінімальну зарплату.

Цього разу бажання влади продемонструвати «атракціон небаченої щедрості» суттєво обмежують надто скромні спроможності державної казни. Експерти кажуть: аби докинути українцям сотню–другу гривень до зарплат і пенсій, уряд неодмінно має запустити «друкарський верстат». А тоді вгору полізуть і ціни на все. Зате чимало пенсіонерів на дешеву наживку може «клюнути».

...Сліпа афганська куля, що вцілила в хребет, поділила його життя на «до» і «після» війни. Але саме після війни він уперше в житті написав вірш. На світанку української незалежності, у 1991–му, побачила світ його перша збірка «Як довго ця війна тривала». Потім була друга книга, третя, четверта. І щоразу поезія Слапчука вражала читачів і літературних критиків дивовижним поєднанням вишуканості й простоти, глибинної філософії й реалістичності. Він став справжнім відкриттям сучасної української літератури. І за 20 років письменства цей простий сільський хлопець досяг таких вершин у творчості, що дехто не здатен за все життя. Сьогодні у його творчому доробку — понад тридцять книг прози, поезії, літературної критики. А нещодавно Василь захистив ще й кандидатську дисертацію за творчiстю поетів–шістдесятників. Він — лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2004 року (єдиний на Волині), а також лауреат майже всіх літературних премій, що є в Україні, й на Волині зокрема. Та є серед його численних нагород кілька таких, що не мають відношення до письменства. Орден Червоної Зірки та орден «За мужність» — це плата 20–річного хлопця за пекло афганської війни й подальше життя в інвалідному візку. Волинь двічі висувала Слапчука на звання Героя України, але в столиці відхиляли його кандидатуру, мовляв, таких афганців у нас багато.

«Подайте копійчину президентові!» — під таким гаслом близько сотні португальців зібралися позавчора увечері перед президентським палацом Белем у Лісабоні. Як повідомляє «Євроньюз», людей обурила заява президента Анібала Кавако Сілви, який поскаржився, що його державної пенсії не вистачає на життя.

— Я їм повторюю по двадцять разів одне й те саме, а ці ідіоти сидять зі скляними очима, і я бачу, що нічого вони не розуміють і не збираються розуміти!

— Та в мене на роботі те ж саме...

— Ви теж учитель?

— Ні, я бармен.

Львів’янин Михайло Полуситок 24 роки пропрацював начальником теплового господарства Прикарпатського воєнного округу, тож про витрати газу знає добре. Відтак тривалий час намагався знайти спосіб економити «блакитне» паливо. І йому це вдалося! Винахідник сконструював пічку, яка дозволяє скоротити витрати газу вдвічі. Винахід запатентований, але його автор вже давно намагається «достукатися» до чиновників, аби впровадити пристрій. Не допомагає пробити чиновницьку стіну навіть статус винахідника СРСР, який Михайло Іванович отримав за свої винаходи у 1990 році.

Головний кандидат у президенти Росії Володимир Путін участі у перед­виборчих дебатах не братиме. Про це повідомив громадськості його прес–секретар Дмитро Медв... пардон, Пєсков. Аргументація проста: для участі в дебатах із суперниками Володимирові Володимировичу доведеться оформити відпустку (цікаво, скільки часу в них там, у Росії, тривають дебати?), а хто ж у цей час про державу дбатиме? Путін же, нагадаємо, прем’єр–міністр, і курс рубля, вартість газу та добробут «маленького росіянина» не випадають з–під контролю його недремного ока ні на мить.

Віктора Шишкіна журналісти давно охрестили своєрідним «опозиціонером» у Конституційному Суді — він мав «окрему думку» у справах і щодо політреформи, і щодо «тушок» у парламентській більшості. Критикував Шишкін своїх колег по КС і за нещодавнє рішення про застосування мов нацменшин у судах. При цьому, щоправда, Віктор Іванович зараз не коментує тих тем, на які років шість тому міг говорити годинами. Шишкін відомий своєю участю у справі Гонгадзе (саме він привіз в Україну скандальні «плівки» від майора Мельниченка), захистом у суді унсовців, ув’язнених за акцію «Україна без Кучми». Будучи народним депутатом, Віктор Шишкін вдавався до різкої критики влади. Тепер же суддя Конституційного Суду політичних тем не торкається і відмовляється говорити про нинішню ситуацію в судовій системі України —мантія зобов’язує.

У нинішньому робочому кабінеті одного з творців української Конституції та першого Генпрокурора незалежної України немає портрета Президента — лише державний прапор. Натомість на «особистій території», у кімнаті відпочинку судді, є портрети Василя Стуса, Василя Симоненка та Олени Теліги — «совісті нації», та власне фото з акції пам’яті Гії Гонгадзе. Про все політичне й особисте Віктор Шишкін пообіцяв поговорити з «УМ» — через три з половиною роки, коли закінчиться каденція у КС. А наразі відповів лише на питання, пов’язані з конституційною юриспруденцією.

Історія України, навіть не новітня, а просто історія, як виявилося, складається з двох частин. Сумної і гнітючої (до 2010 року) та веселої і гармонійної (з 2012 року). А між ними, мов веселковий вододіл, сяє–переливається яскравими барвами 2011 рік — історичний момент, коли наша могутня держава перестала занепадати і почала рвучко та потужно, мов якийсь азійський тигр, розвивати свою економіку: сусідам на заздрість, конкурентам на зло. Саме так вважає не хто–небудь, а Прем’єр–міністр цієї країни, у нашому випадку Микола Янович Азаров. «Пройдуть роки, і в підручниках саме цей рік буде відзначений як поворотна віха в історії України», — це його дослівна цитата із вступного слова на останньому в 2011 році засіданнi Кабінету Міністрів. Прем’єр мав на увазі так звані реформи, які буцімто проводять у міністерствах та відомствах.