Якщо ви хочете знову зустріти новоріччя — чергова нагода буде у найближчі вихідні: рік Змії за східним календарем вступить у свої права 10 лютого. І доречними у цей день будуть страви, зготовані за кулінарними традиціями країни, де культивується 12–річний цикл зміни років. Тож трохи Китаю — на вашій кухні.

Одна з традиційних страв Китаю — пельмені. Пригощання ними означає не що інше, як демонстрацію поваги до всіх, хто зібрався за столом: чи то рідних, чи гостей. За китайськими звичаями, весь процес приготування і куштування пельменів наділений особливим змістом — щось на зразок нашої Святвечірньої куті. У селах люди зліплювали і зліплюють краї пельменів ніби косичками, що нагадують пшеничний колос — це символізує багатий урожай у новому році. Насамперед китайці залишають пельмені померлим предкам. Далі — божествам, наприклад покровителю–дозорцю домашнього вогнища.. Часто люди старшого віку, коли їдять пельмені, безупину приказують: «Цай до. Цай до». Це своєрідне припрошування до оселі «багатства».

Ці гриби у природі ростуть на мертвій деревині широколистяних порід дерев на Далекому Сході, у Китаї, Кореї, Японії й інших країнах Південно–Східної Азії. Шиітаке можна знайти на дубах, грабах, березах, кленах, звичайних і карликових каштанах та дереві «шиі» — зрозуміло, звідси й перша частина назви. Слово стає зрозумілим повністю, коли дізнаєшся, що у Японії «таке» — це не що інше як загальна назва грибів. У Китаї ці гриби називають «шианг–гу» або «хоанг–ме». «Капелюшок» шиітаке може бути у діаметрі від 5 до 20 см, його колір — від жовто–коричневого до темно–бурого, дозріваючи, гриби жовтіють.

Давати поради, чим і як нагодувати дитину, — справа дуже невдячна. Бо одна дитина їсть майже все; інша їсть яйця лише в омлетi з помідором і курячим філе; третя — сьогодні бісквітом ласує і називає улюбленим суп iз перловкою, а завтра вже — смаки помінялися. Але у більшості дівчаток і хлопчиків гіперактивною рисою є цікавість. Тому — незалежно від звичних чи мінливих уподобань — дитячу увагу привертають страви, що мають незвичайну форму — скажімо, різних тварин чи казкових предметів. Часу для створення їстівної чудасії, повірте, треба не так уже й багато. До того ж до такої творчості з великим задоволенням часто долучаються самі дітлахи.

Молодші школярі ще досить слухняно кладуть у свої портфелі бутербродниці з наїдками. Втім досить часто додому приносять все не з’їдене. Щоб діти були ситі, варто застосовувати деякі хитрощі.

У минулі вихідні в Києві на Контрактовій площі проходив традиційний «Фестиваль борщу» — сучасний, яскравий, інтерактивний кулінарний проект, який уже понад чотири роки мандрує містами і містечками України. Незмінний ведучий і креативний директор фестивалю Юрась Красюк каже, що мета вуличного кулінарного дійства — не лише покуштувати свіжозготовлений борщ за одним–двома з багатьох рецептів української кухні, а й отримати заряд позитивних емоцій від наближення до народних традицій.

У холодну пору частіше, ніж улітку, хочеться чаювати. Отже, кожна сім’я потребує більше припасів, які можна «похрумати» разом iз гарячим напоєм. Пропонуємо кілька варіантів смачної випічки.

Кожна господиня, якій доводиться на сім’ю готувати і кожен день, і на сімейні свята, іноді буває в розпачi: що б його такого скуховарити, щоб і задоволеними всі лишилися, і не були страви зовсім буденно–прісними.

Останнє ритуально–тридиційне застілля у різдвяно–новорічний період, коли основною стравою ставала кутя, у православних християн є переддень Водохреща. Як і у Святвечір, 18 січня люди постували. Старші, які вже думали про спасіння душі, нічого не їли з самого ранку.

Після Святвечора, коли на стіл, за релігійно–народними традиціями, добрі господарі виставляли 12 пісних страв, час готуватися до Другої куті. У переддень Старого Нового року — на Маланки — має бути така ж кількість наїдків, але вже скоромних.