У ці святкові дні, починаючи від Великодня і завершуючи травневими святами, працівники пенітенціарної служби особливо пильнують. Адже родичі та знайомі засуджених бажають саме на свята побалувати їх домашніми гостинцями. Та ще й якими! Частина гостинців насправді є сюрпризами, адже в оболонці різноманітної смакоти намагаються таємно переправити за колючий дріт те, що передавати туди категорично заборонено.
Позавчора працівники Державної пенітенціарної служби відзначили 14–ту річницю від дня утворення центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань. Останнім часом робота ДПС постійно перебуває під контролем громадськості. Серед причин і те, що за ґратами утримують окремих колишніх урядовців — Юлію Тимошенко, Юрія Луценка, Валерія Іващенка, Георгія Філіпчука та інших. Оскільки їхні судові процеси відбувалися в Києві, всі вони перебували або перебувають під арештом у столичному СІЗО №13 (відома «Лук’янівка» останнім часом «засвітилася» ще й завдяки резонансному фільму журналіста ТВі Костянтина Усова, що спричинило перевірку ізолятора прокуратурою). Про умови утримання у найвідомішому ізоляторі відомих політиків, арештантський харчовий казан, відеокамери в коридорах та ставлення персоналу до арештантів говоримо з начальником управління ДПСУ у столиці та Київській області Олександром Сайком.
Із середини 80–х років минулого століття шахтарський Павлоград регулярно приголомшували жахливі звістки — хтось у безлюдних місцях нападав на дівчат шкільного віку, душив нещасних, ґвалтував і зникав iз місця події. Лише деяким жертвам вдавалося вижити. Було зрозуміло, що злочини здійснює одна й та сама особа. Люди не мали сумнівів, що у місті діє сексуальний маніяк. Це нині про діяння павлоградсько–пологівського маніяка Сергія Ткача знає вся Україна і час покарання для нього настав. Але чи настане цей час для людей у погонах, прокурорських кітелях і суддівських мантіях? Чи назвемо ми кожного поіменно і поставимо в один ряд із Ткачем? Щоб вони стільки ж років провели в ув’язненні, як і жертви їхньої сваволі, а потім вийшли на волю без жодних засобів до існування. За приблизними підрахунками, за злочини Ткача безпідставно покарано 16 людей. Першим, хто «сів» на десять років замість маніяка, був молодий хлопець iз Павлограда Ігор Рижков. Його мали розстріляти за вироком суду, але Ігор дуже хотів жити і добився перегляду кількох кривавих епізодів справи.
Чи можна вважати якісним закон, ухвалений близько 4–ї ранку у Страсну п’ятницю 13–го? Щодо ночі, то свого часу саме під ранок було ухвалено Конституцію України. Якщо ж облишити за дужками забобонні прикмети і судити лише згідно з мовою цифр, то виходить, що близько півсотні народних депутатів, фізично присутніх під куполом ВР, для ухвалення Кримінально–процесуального кодексу недостатньо. Утім на табло висвітився 271 голос «за». Адже коли в кожного обранця–«піаніста» на руках кілька карток своїх колег, можна провести будь–яке рішення за відмашкою руки координатора з ПР Михайла Чечетова. Зрозуміло, що держава вже давно потребує нового КПК. Утім незрозуміло, навіщо більшість так поспішала з його ухваленням у цілому саме до Великодня? Адже Президент Віктор Янукович поки що не збирається підписувати «дітище» своїх юристів. Принаймні доти, доки текст нічного кодексу не перевірять на демократичність міжнародні експерти. Зрозуміло, що в тій самiй Раді Європи не вивчатимуть український КПК практично цілодобово, як це було у Верховній Раді. І сьогодні, і завтра українців ще арештовуватимуть та судитимуть за КПК 1960 року.
Уже тиждень Генпрокуратура перевіряє оприлюднені телеканалом ТВі факти щодо жахливих умов утримання під вартою арештантів Київського СІЗО №13. У резонансному журналістському розслідуванні його автор — Костянтин Усов — стверджує, що за ґратами Лук’янівки люди не мають гарячої води, питна вода перенасичена хлором, на стінах слідчого ізолятора — грибок, що може спричинити рак. Тож вітчизняні СІЗО «накрили» не лише численні перевірки, а й фінансування від уряду «заднім числом» та кадрові зміни.
В останній тиждень Великого посту всі думки віруючих пов’язані з Днем Христового Воскресіння, який уже два тисячоліття засвідчує всеперемагаючу силу Правди, Віри та Добра. За три дні святитимуть паски та крашанки і носії почесних суддівських мантій. Чому носії? Бо далеко не всіх із них повертається язик назвати служителями Феміди, адже, судячи з останніх подій, у торжество правди (а відтак і правосуддя) вони самі не вірять.
Під вечір 27 червня 2010 року 37–річний охоронець однієї з водойм у Софіївському районі (де працював на громадських засадах, оскільки не був оформлений на роботу належним чином) Віталій Ткаченко відпочивав і купався разом з двома знайомими. Як потім встановлять слідство і суди, чоловік перебував у стані алкогольного сп’яніння. Через деякий час сюди ж на двох автомобілях марки «Таврія» під’їхали малознайомий Ткаченкові 25–річний Олександр Югай разом iз дружиною, сином, якому на той час не виповнилося і п’яти літ, братом та двома знайомими.
Один із потерпілих від міліцейської схеми, що спіймався на віртуальну вудочку, так описав своє ходіння по муках. Напередодні 23 лютого на iнтернет–форумі молодий чоловік прочитав повідомлення дівчини, яка хотіла зробити своєму коханому оригінальний подарунок, але заплуталася у виборі. Недовго думаючи, він порадив їй купити красивий ніж і навіть запропонував придбати чоловічу «іграшку» саме у нього. Зустрітися домовилися в районі автовокзалу, але замість дівчини до невдахи–продавця прийшли міліціонери.
«Відкритий лист до Пшонки», опублікований «Україною молодою» (номер 9 за 19.01.2012 року), викликав чималий резонанс. Ще б пак — дев’ятеро доволі відомих у Дніпродзержинську людей звернулися до Генпрокурора зі звичайним, а з іншого боку, красномовним, запитом, реакція на який, на переконання підписантів, однозначно засвідчила б, чи ця поважна структура послуговується винятково законом, чи є просто зброєю для політичних розправ iз невгодними нинішньому правлячому режиму в Україні. Адже з самого початку «Відкритого листа» всі акценти розставлялися однозначно: «Вікторе Павловичу! Спостерігаючи за діями установи, яку Ви очолюєте і яка намагається поновити карні справи проти людей не з провладної команди, незважаючи на термін давності, ми дійшли висновку, що навряд чи можна сподіватися на досягнення торжества права в Україні. А якщо Ви і працівники прокуратури вважаєте свої дії правильними, пропонуємо задля справедливості поновити перегляд і розслідування давніх карних справ В. Ф. Януковича, позаяк у них по сьогодні дуже багато нез’ясованих обставин». Отож питання до Генпрокурора ставилися цілком конкретні: «з’ясувати, хто і на яких підставах скоротив для В. Ф. Януковича термін перебування за ґратами за тяжкими статтями Кримінального кодексу», «з’ясувати, де і коли В. Ф. Янукович здобув середню і вищу освіти і високі наукові звання; де, коли і що він викладав перед отриманням звання професора», «з’ясувати, яким чином привласнені заповідні території Межигір’я, за які кошти здійснюється його забудова», «з’ясувати законність відміни Конституційним Судом конституційної реформи 2004 року, а також хто несе відповідальність за зміну конституційного устрою в країні» і так далі в такому ж дусі.
Відповідь на звернення надійшла досить швидко. Щоправда, не безпосередньо від пана Пшонки, якому воно адресоване, а чомусь від заступника начальника управління — начальника відділу захисту конституційних прав і свобод громадян Р. Романчука. Сам же текст відповіді й узагалі вражає настільки, що справді якісь інші слова для її оцінки, окрім лайливих, тут підібрати складно: «У листі Вами не наведено порушень закону та конкретні відомості, — йдеться у тiй вiдповiдi, — що унеможливлює проведення перевірки». Ось так — не більше й не менше. Виявляється, пересічні громадяни повинні «наводити порушення закону», і тільки тоді проведення перевірки Генпрокуратурою стане можливим. Та й чи не конкретні відомості наводяться авторами «Відкритого листа» хоча б у вищенаведеному переліку поставлених на розгляд паном Пшонкою запитань?
Аби розставити всі крапки над «і», кореспондент «УМ» зустрівся з одним з авторів цього звернення, 57–річним інвалідом війни в Афганістані Костянтином Писаренком.
