Четверговий ранок у роботі Верховної Ради почався доволі мило. Як уже писала «УМ», Партія регіонів зняла блокаду трибуни і заявила, що опозиції та коаліції вдалося домовитися. Тепер ясно, що їхній мирний тон був зовсім невипадковим...

Учора Президент провів зустріч із новобраним Головою Верховної Ради Олександром Морозом. У повідомленні прес-служби глави держави це рандеву описане двома стислими реченнями, без згадок про вітання. Загалом, зустріч «затягнулася» на 10 хвилин. Говорили про ситуацію в державі після виборів спікера..

...На чолах деяких керівних «нашоукраїнців» лежала печать важких роздумів. «Уже обдумують, які посади випрошувати собі в майбутньому Кабміні», — запідозрили недруги, натякаючи на те, що в опозиції «НУ» бути не захоче й шукатиме можливості так увійти в «широку» коаліцію, щоб найменше постраждала їхня гідність. «Нашоукраїнець» Михайло Поживанов такі підозри відмів: за його словами, «НУ» щодо нового формату коаліції ще не визначалася й, відповідно, ніяких переговорів на цю тему поки що не веде.

Дві рушійні сили того шоку, який учора стався у парламенті, — марнославство й меркантильність. Ці два людські гріхи не є гріхами для української політики, де правила основним гравцям не писані. Забуто й про честь. Відтак старий лис Олександр Мороз удруге у своїй кар'єрі зійшов на трон Голови Верховної Ради.

Цей тиждень знову минає під акомпанемент переговорів. Щойно завершились перемовини про коаліцію, як почалися нові — вже з Партією регіонів. Опозиціонери тиждень блокували роботу парламенту. Іноді робили паузу, щоб провести консультації, іноді дивилися футбол, а недавно ще й пригрозили голодуванням. Їхні дії не давали коаліції провести голосування за спікера та Прем'єр-міністра й заповнити решту кадрових ніш. Хоча вчора конфлікт, здається, пішов на спад і сторони приступили кожен до своїх справ.
Про все це в середу — за день до вчорашніх, можливо, вирішальних подій — ми розмовляли з директором Інституту глобальних стратегій Вадимом Карасьовим. Свою бесіду ми розпочали з футболу, тож не дивно, що футбольна термінологія в цьому інтерв'ю часто використовувалася для означення політичних подій.

Учора в обід на сайті Київської обласної адміністрації головою все ще значився Євген Жовтяк. Судові розборки й тривала «коаліціада» геть заплутали не тільки громадськість, а й самих працівників апарату ОДА в тому, кого належить вважати своїм шефом. Одні продовжували коритися Жовтяку, інші рiвнялися на призначену Президентом Ющенком Віру Ульянченко.

Україна — на порозі нових «-ад» — «спікеріади», «кабмініади» тощо. Цього разу розподіл посад в органах влади спрощений тим фактом, що їх роздають не з одного великого казана — квоти на них отримали конкретні партії та блоки. Визначатися мають уже вони. І цим зараз зайняті.

Судові «поневіряння» донедавна ще безробітного Святослава Піскуна тягнуться з середини жовтня минулого року, коли Президент Віктор Ющенко спочатку звільнив одіозного двічі Генпрокурора з посади, а згодом призначив на це місце колишнього заступника Піскуна Олександра Медведька. Нагадаємо, що спочатку Шевченківський райсуд столиці відновив Піскуна на посаді, а згодом Печерський райсуд узагалі призупинив дію президентського указу про звільнення. Зрозуміло, що представники Президента в суді — міністр юстиції Сергій Головатий та радник Президента з юридичних питань — подібне судове невігластво оскаржували в судах вищої інстанції. Дійшло до Вищого адміністративного суду.

Президент закликав політиків до співпраці й запевнив: дострокових виборів не буде. Коли у 1996 році Верховна Рада після тривалих дебатів нарешті подарувала нашій уже п'ять років як суверенній державі Конституцію, наш Основний Закон назвали одним із найбільш демократичних у світі. 28 червня Україна відсвяткувала перший «солідний» ювілей своєї Конституції — 10-річчя з дня ухвалення, і саме цій події присвятив своє традиційне щотижневе радіозвернення до народу Президент Віктор Ющенко.

Є у творчій скарбниці нашого дотепного народу приказка, згідно з якою нелюбов однієї особи до іншої відображається в небажанні навіть природні потреби справляти в радіусі кілометра одне від одного. Простіше кажучи, «так його не люблю, що навіть с.... на одному полі не сяду». Але в політиці, як відомо, все не як у людей. І, скажімо, в сяючій білою плиткою парламентській вбиральні хтось із лідерів «синьо-білої» опозиції може спокійнісінько пристроїтися поруч котрогось із керманичів «помаранчевої» більшості, даючи журналістам чоловічої статі чудовий привід вихвалятися перед колегами-жінками ситуативним «дзюрчанням у такт» із, приміром, «дуетом» суто умовних Януковича і Єханурова. Натомість коли йдеться про можливість тим самим політикам сісти за один стіл, вони десять разів подумають, перш ніж погодитися. Здавалося б, таку добру ідею ініціював Президент і підхопили «коаліційні» парламентарії — сісти й розв'язати всі суперечки з опозицією за «круглим столом». Але не склалося. Чи то не підійшов асортимент «закусок», де замість бутербродів із чорною ікрою планувалося «поглинати» чергові нудні папери, чи то компанія комусь не сподобалася, але призначене вчора на 11-ту годину засідання «круглого столу» завершилося черговим «пшиком». Навіть більше — черговим, тепер уже розширеним ультиматумом, який за принципом «найкращий захист — це напад» висунула провладній коаліції опозиційна меншість.