«Вишукане дійство в семи подіях для справжніх театралів», — так коротко сформульовано зміст фестивалю на його програмці. Сім подій — це сім вистав семи театрів. До речі, зауважмо, вийшли три сімки, — кажуть, добра прикмета. У будь–якому разі подія відкриття другого сезону фестивалю «Золота валіза» була приємною. Бо ж він почав роботу в оновленому приміщенні Сумського театру для дітей та юнацтва. Й організатори вважають, що довгоочікуваним ремонтом театр завдячує не в останню чергу саме фестивалю. Це — один із сюрпризів, що містила в собі «Золота валіза».

Його голови не видно. Лише торс, обтягнутий футболкою, та рухливі руки, що підкреслюють емоційність розповіді. Практично весь фільм — монолог людини, яка зіткнулася з Системою. А почалося все зi звичайного робочого дня, коли працівник фірми, що стелить та міняє килимки в офісах, зайшов це зробити до чергової контори. Потім його затримали працівники міліції й сказали, ніби він пограбував пункт обміну валюти. Дарма чоловік пояснював, що лише міняв килимки. Під тиском він іде до відділку міліції, в якійсь кімнаті на нього одягають наручники, знімають штани, а потім один із «правоохоронців» натягує собі на руку поліетиленовий пакет і починає чавити геніталії затриманого. Чоловік кричить. Він не має в чому каятися. Та «служителям закону» потрібне лише одне: зізнання й закриття справи.

Думка взяти прийомних дітей виникла в обох — мами і доньки. Юля, навколо якої обертався мамин світ, виросла, поїхала на навчання. І хоча господарство — від корів до ласкавого собаки — засиджуватися не давало, серцю роботи бракувало. На щастя, є серед нас такі люди, душа яких має трудитися невпинно. Тож Тютюнники почали пошуки ще однієї доні. Через півроку привезли двох — доньку і сина.

«Не плачте душею, мій друже ковалю, бо дуже нелегко й мені самому», — незнайомі слова на дуже знайому мелодію. Поки не впізнали? Тоді ще один куплет: «Кудись наші коні помчали далеко І долю понесли у зоряну ніч. Нам сниться в розлуці згорьований батько, Зсивіла дружина приходить у сні...» Під цю мелодію немало російських патріотів сумували над долею білогвардійця поручика Голіцина. Насправді ж «поручик» з’явився набагато пізніше від громадянської. Його «народив» у 70–х Звєздінський. Оригінальну ж пісню створив Микола Матол у 1949 році, у Львові, в ОУНівському підпіллі. Так само вкраденою була й пісня, яку багато років старші покоління вважали радянською, — «Смело мы в бой пойдем за власть Советов...». Автентичний текст відносять до січня 1918 року, коли бійці армії Української Народної Республіки обороняли підступи до Києва від більшовицьких загарбників, очолюваних Мурав’йовим. «Чуєш, мій друже, славний юначе, як Україна стогне і плаче... Ми сміло в бій підем за Україну...»

Унікальний конкурс презентували в Сумській міській раді з нагоди Дня української писемності та мови. Його організації передувало дослідження, яке провели учнi сумської школи №27. Завданням школярів була робота над помилками в медіа–просторі міста — зовнішній рекламі, оголошеннях, періодиці тощо.

Оскільки нинішня влада цю дату, м’яко кажучи, належним чином не шанує, українці, яким не байдужа власна історія, самостійно готуються до відзначення 78–х роковин Голодомору–геноциду 1932—1933 років. Створений торік Громадський комітет із вшанування пам’яті жертв геноциду нагадує, що 26 листопада в Києві біля Національного меморіалу пам’яті жертв Голодоморів, в усіх обласних центрах України та 32 країнах світу відбудуться пам’ятні заходи.

В одному експозиційному просторі цієї виставки поєдналися предмети народного ткацтва та сімейні фотографії. Рядна, так добре відомі старшим поколінням, зіткані рядок за рядком. А на них — давні родинні фото — ряди родів людських.

Влада Сумщини заборонила ввозити на територію області російську свинину, тож ветеринарно–санітарні пункти контролю на державному кордоні працюють у посиленому режимі. Невідкладні профілактичні заходи, за рішенням протиепізоотичних комісій, здійснюють у Глухівському, Путивльському, Білопільському, Сумському та Краснопільському районах — саме тих, які межують iз російською Курщиною, повідомив голова обласної надзвичайної комісії, заступник голови облдержадміністрації Сергій Слизький.

Невідомий зателефонував на лінію 102 о 14.35 і повідомив, що один із навчальних закладів Глухова заміновано. Хоча «телефонний тероризм» подібного ґатунку вже довів, що такі погрози часто не справджуються, але хто ж ризикне життям людей?

Відбувалося все, як і має бути за пригодницьким жанром, уночі. До Шосткинського міського відділу мiлiцiї надійшло повідомлення, що невідомий проник до приміщення музею при Шосткинському казенному заводі «Зірка», відтак на місце події відразу виїхала група правоохоронців.