Одну з найдавніших богослужбових книг, що збереглися до наших днів, зможуть невдовзі не лише побачити, а й навіть придбати собі колекціонери та просто поціновувачі манускриптів. Луцьке Євангеліє XIV століття належить до найстаріших рукописних книг, посідаючи у списку найпримітніших пам’яток книжкового мистецтва 51–ше місце (всього у цьому списку 128 книг). Воно було написане у Спаському Красносельському монастирі біля Луцька й належить до пам’яток Галицько–Волинської рукописної школи.

11 лютого цього року «УМ» у публікації «Майор чи мажор» повідомляла про трагедію, що розігралася у день другого етапу президентських виборів у невеличкому поліському райцентрі Любешів на Волині. Ввечері 7 лютого начальник відділу прикордонного посту «Дольськ», що на кордоні з Білоруссю, на АЗС розстрiляв з автомата Калашникова працівника станції, який уже здав зміну і мав іти додому. Того дня майор–прикордонник святкував свій 32–й день народження. Його нетверезий колега спровокував скандал на автозаправній станції, а іменинник поставив крапку в суперечці з допомогою автоматної черги, від якої загинув 49–річний працівник АЗС, а ще одного було поранено кулею, що відрекошетила.

Ця новина викликала обурення у багатьох волинян: лучанин Віталій Воробей, який минулої осені здійснив справді героїчний вчинок, затримавши вбивцю, не став студентом Київського національного університету внутрішніх справ. Нагадаю, цей 22–річний хлопець не побоявся кинутися навздогін злочинцеві, який у приватному будинку вбив двох дівчат і чекав на третю. Та їй пощастило, бо додому її проводив Віталій, який і вступив у небезпечний двобій із рецидивістом, затримавши його до приїзду міліції.

...Скільки себе пам’ятаю, чорниця завжди була головною ягодою на столі поліщуків. «Мати по ягоди йдуть» — ця фраза знайома з дитинства. Бо коли мама збиралася до лісу, то це на цілісінький день, від рання до смеркання. І хоч у назві мого рідного села є слово «ліс» (Раків Ліс), по ягоди треба було їхати далеченько. Щоб колгоспниці могли заготовити чорниць на зиму, колгосп милостиво виділяв вантажівку, яка й везла жіночок до лісу. Ми, малеча, з нетерпінням чекали ввечері маминого повернення з повним козубом чорних ягід, прикритих зеленим листям папороті. А найкращим подарунком «від зайчика» був букетик чорничних гілочок. На вечерю того дня всім домашнім перепадало по тарілці ягід із цукром, чорним домашнім хлібом і холодним молоком. Ніякі магазинні ласощі не могли порівнятися з цією смакотою! А решту чорниць (літрів iз 20) мама висипала сушити на піч.

Кілька таких поїздок до лісу — і на всю зиму сім’я мала з чого варити смачні компоти разом із сушеними яблуками та грушами. А ще сушені ягоди були першими ліками, коли в когось болів живіт. Уже старшими дітлахами ми теж бігали до невеличкого ліска, щоб назбирати літрів 6—7 ягід. І покусані комарами, зморені літньою спекою, замурзані, але горді й щасливі поверталися додому з повними горнятками чорниць...

Замок Любарта, що є головною візиткою Луцька, невдовзі переміститься до Литви. Власне, не сам замок, а його копія. Про це повідомила міську владу Луцька литовська експедиція «Береги–2010». Ця організація поставила собі за мету відтворити копії всіх замків, що були збудовані в епоху великого Литовського князівства. Розмістяться вони у Тракайському районі у спеціально створеному 50–гектарному парку. Члени експедиції побували вже в шести країнах Європи та в українських містах, де є історичні споруди. На Волині їх зацікавили центральна вежа Луцького замку та вежа Чарторийських.

Волинянам могли б по–доброму позаздрити мешканці інших регіонів України. Край лісів та озер, як співається у пісні, володіє багатющими водними ресурсами: на території області 132 річки, 265 озер, 12 водосховищ, 617 ставків. Із них 567 водних об’єктів передано в користування орендарям та іншим користувачам. Отож на столі пересічного волинянина місцева риба мала б не переводитися. Насправді ситуація в рибному господарстві краю далека від ідилії. Достатньо поцікавитися, якою рибою торгують на луцьких ринках. Куди ж «пливе» волинська риба і чи є вона взагалі?

...Світ завжди намагався заглянути за високі монастирські мури. Людям кортить побачити, як живеться там самітникам, які добровільно прирекли себе на аскетичне існування, відмовившись від усіх земних утіх. Бо просто розумом цей подвиг самозречення не осягнути. Та не всі, виявляється, здатні витримати нелегкі будні чернечого послуху. Не так давно журналістська робота випадково звела з людьми, які втекли з монастиря й заснували свою обитель із власним статутом.

23 червня волиняни щороку поминають у храмах розстріляних енкаведистами у 1941 році в’язнів Луцької тюрми №1. Про трагедію, що сталася на другий день від початку війни, розповіли у своїх спогадах уцілілі від розправи ув’язнені, а також розсекречені вже в роки незалежності України спецархіви. Останні засвідчують, що в тюрмі Луцька на 10 червня перебувало 2055 в’язнів. «Після відбору 84 указаних в’язнів... приблизно 2000 осіб, які залишились на подвір’ї для прогулянок, розстріляли.

Цьогорічний червень із його нестабільною та дощовою погодою поламав плани багатьох відпочивальників. А ще більше — мешканців озерного Шацького району, особливо селища Світязь. Тут практично кожна сільська садиба вже давно готова прийняти навалу туристів, але негода сплутала всі карти. Сімейні бюджети шацьких родин недоотримають заплановані літні прибутки, на які щороку люди покладають велику надію.

На Волині сталася ще одна резонансна подія — під варту взято директора Луцького КХП №2. Як розповів заступник прокурора області Анатолій Хомич, він підозрюється у розкраданні державного майна на суму 35 мільйонів гривень. На цьому підприємстві виявлено нестачу зерна саме на таку суму. Восьмого червня порушено кримінальну справу, хоча нестачу виявлено набагато раніше, коли в область надійшов акт інвентаризації контрольно–ревізійного відділу Західного регіону Держматрезерву, в якому вказувалося про нестачу зерна. Перед цим була інформація, що директор КХП №2 зерно продав, а гроші поклав собі в кишеню.