Учора зазвичай спокійний і врівноважений Кривий Ріг сколихнула багатолюдна акція протесту, участь у якій взяли люди від старого до малого. Народ зібрався біля квиткових кас стадіону «Металург» і вирушив до мерії з численними транспарантами на кшталт «Україну — українцям! «Кривбас» — криворіжцям», «Великому місту — великий футбол!» тощо. Приводом масового сплеску емоцій стало зникнення з футбольної мапи команди «Кривбас», яка досі небезуспішно брала участь в усіх без винятку чемпіонатах України у вищій лізі. Але на початку цього місяця було оголошено про розформування футбольного клубу, від якого відвернулися інвестори та спонсори.

Як повідомила адвокат одного з чотирьох дніпропетровських терористів Дмитра Реви Оксана Томчук, Європейський суд з прав людини вже прийняв до свого розгляду скаргу з приводу безпідставного утримування під вартою її підзахисного і водночас рідного брата.

Леопольд Табурянський на Дніпропетровщині є людиною, яка протягом багатьох років була на слуху завдяки своїй активній життєвій позиції. Один із піонерів кооперативного руху, депутат Верховної Ради України першого скликання, кандидат у президенти України, голова Народної партії України, діяльний фермер і, нарешті, чи не перший за незалежної нашої держави політв’язень на теренах своєї області. Останнє слід пов’язувати з тим, що Табурянський став поперек горла тоді всесильному на Дніпропетровщині Павлу Лазаренку, якого Леопольд Іванович допік своїми акціями протесту обдурених вкладників тодішніх трастів, виводячи на вулиці тисячі людей. У підсумку Табурянський опинився на тривалий час у дніпропетровському СІЗО. Судові засідання тривали три роки. Зрештою, та кримінальна справа розвалилася.

Але непоправним ударом долі для Табурянського стала таємнича загибель його 17–річного сина Руслана. Юнака знайшли мертвим у службовій київській квартирі Леопольда Івановича, що йому була виділена як голові Народної партії України. Прокурорські тоді висунули офіційну версію, за яку вхопилися намертво, — самогубство. Але категорично не погодився з цим Леопольд Табурянський, що повів рішучу боротьбу за чесне ім’я свого сина, 19 років якої вилилися у щойно презентовану книгу майже на 500 сторінок з промовистою назвою — «ГПУ» (тобто «Генеральна прокуратура України»).

Трагедія сталася рівно за день до 58–річчя відомого російського співака і композитора з дніпропетровським корінням Володимира Кузьміна, яке він мав відзначати 31 травня. В автомобільній катастрофі по дорозі до Криму загинув його 85–річний батько. За кермом авто перебувала дружина Бориса Григоровича, молодша за нього на 45 років, яка теж постраждала у цій катастрофі, отримавши забій грудної клітки.

Цей тривожний сигнал iз Преображенки, що в Томаківському районі на Дніпропетровщині, відразу навіяв приємний спогад про не таке вже й далеке радянське минуле. Саме тут, де господарював колись колгосп–мільйонер «Зірка», була така собі оаза благополуччя. Житло Ірпань garant-jitlo.kiev.ua забудовник.

Коли ми приїхали до Голубівки, що в Новомосковському районі на Дніпропетровщині, у селі тільки й обговорювали таємничу загибель у Китаї своєї 22–річної землячки Оксани Сафіної. Дівчина виросла в усіх на очах, в односельців користувалася повагою. Особливо ж люди відзначають їхні зворушливі взаємини з мамою. Вони тут, у скромному двоповерховому будинку з квартирами на декілька родин, жили практично від самого дня народження дівчини. Спершу разом із батьком, а потім удвох.

У Дніпродзержинську вже наступної осені хочуть приголомшити мешканців і гостей міста... Голгофою. Саме таку назву матиме архітектурна композиція, вінцем якої стане 12–метрова скульптура Христа Спасителя.

Надзвичайна подія сталася на території храму Божої матері Іверської (УПЦ Московського патрiархату), який у Дніпропетровську вважається таким собі брендовим з огляду на численні ініціативи і починання.

Спершу я не міг повірити, що тут можуть жити люди. Стара–престара хата вся перекосилася, на подвір’ї теж — суцільна руїна. Проте ледь підійшов до вхідних дверей такої ж геть скособоченої прибудови, яку язик не повертається назвати верандою, як на подвір’я вийшла жінка, що назвалася Валентиною Дубовицькою. Одна з трьох представниць слабкої статі, які примудряються виживати в цій халупі протягом бозна–скількох років. І, до речі, найпрацездатніша. Бо у Валентини Григорівни — інвалідність всього–на–всього третьої групи, у її 33–річної доньки — другої, а у 87–річної матері Мотрони Парфентіївни — першої. Так на три пенсії й виживають.

У Царичанку журналіст «УМ» вирушив після розпачливого листа, що надійшов на електронну пошту газети від небайдужої жінки Ніни Трень. Упродовж багатьох років вона намагається допомогти цій родині отримати людське житло...

Про кримінальне переслідування «помаранчевого» голови Петриківської райдержадміністрації Петра Лісного наша газета писала неодноразово. Підполковник авіації після виходу на пенсію повернувся до рідних країв, де й потрапив на чільну посаду до органу нової влади. Як військовий, Лісний став усе робити по честі. Зокрема, розкопав чимало фактів незаконного привласнення чималих ділянок землі на теренах району можновладцями з обласного центру, свавілля і меркантильності «правопохоронців» тощо. Однак така коса швидко найшла на камінь. Проти Лісного було порушено низку кримінальних справ. Зокрема, йому інкримінували два факти хабарництва, які стали підставою для запроторення Петра Гнатовича до слідчого ізолятора на цілих 15 місяців. І хоч по жодному з епізодів його провину не доведено дотепер, судовий процес триває понад 7 років.

Про те, на якому етапі перебуває кримінальне переслідування Лісного, ми поцікавилися у заслуженого юриста України, адвоката Миколи Бесараба, що нині представляє інтереси Петра Гнатовича.