Згідно з розпорядженням Юлії Тимошенко, міністри її кабінету мають по черзі, але щодня звітувати перед журналістами про досягнення у своїй галузі. Найдисциплінованішим виявився міністр культури і туризму Василь Вовкун. Правда, за півроку роботи це була лише третя його зустріч із пресою, але надалі пан міністр пообіцяв зустрічатися з представниками ЗМІ щотижня.

Де можна сьогодні подивитися українське кіно? У Будинку кіно, в кіноклубі, в... Міністерстві культури. Наприклад, стрічку «Закон», яка перемогла в номінації «Студентські і дебютні фільми» на 17–му Міжнародному фестивалі «Золотий витязь»(Росія), я побачила саме в Мінкульті — на початку червня міністр культури і туризму України Василь Вовкун зібрав прес–конференцію, щоб вручити статуетку «Золотого витязя» лауреату Віталію Потруху. Але де його побачать інші?

У суботу, можу заприсягтися, не я одна увімкнула телевізор, щоб почути хоч якусь підказку: що робити з концертом Пола Маккартні? З одного боку, в тебе є омріяний квиток у фан–зону і пропустити такий історичний концерт — ну, з усіх боків історичний, — значить зганьбитися перед дітьми й онуками. А з другого, надворі — стіна дощу, крізь яку пройти важче, ніж Девіду Коперфілду через справжній мур. На СТБ «пробіг» рядок — «концерт Пола Маккартні відбудеться за будь–якої погоди».

За тиждень на українські екрани виходить повний метр знаменитого американського серіалу — «Секс і місто», і тисячам дівчачих ком’юніті, бронюючи місця в кінозалах, не терпиться приєднатися до нью–йоркської четвірки. Мої подруги не змогли прийти на прес–перегляд фільму «Секс і місто», який відбувся в кінотеатрі «Аладін», чим на 50 відсотків зіпсували мені кайф від картини. Тому що обговорювати лейбли («У нью–Йорк всі їдуть за двома Л — лейблами і любов’ю», — констатує героїня Джессіки Паркер), докидати свої жарти, впізнавати один одного в подібних ситуаціях — чи не ця інтерактивність і є головним успіхом сценаристів, режисерів і акторів серіалу. Тепер Маша, Альона і Наталка умовляють мене піти на ритуальний перегляд — учотирьох, з коктейлями і плітками.

Люди завжди хочуть проникнути в творчу лабораторію зірки, генія, видатного вченого чи дизайнера, розкласти на атоми всі його імпульси і мотивації, подивитися, як під черепом пульсує фантазія. Картини легендарного «бітла» Пола Маккартні чесніше розкажуть про його внутрішній світ, ніж будь–які інтерв’ю, тим паче що полотна англійського музиканта гранично експресивні, до краю емоційні й безпосередні. Вже те, що серйозно захопившись малярством 25 років тому, він тільки в 1999 році в Сігені вперше показав свої «проби пензля» публіці, і виставляв роботи хіба разів шість–сім, говорить про «приватність» його мистецтва.

Галерея «Лавра», яка вже пару років знудилася без ресторанчика на другому поверсі — безкінечний ремонт! — на що тільки не перетворювалась останнім часом. На майданчик для київського Форуму видавців, на залу прийомів — Юлія Тимошенко, і Василь Вовкун проводили тут зустрічі з громадськістю, дипкорпусом, ЗМІями. На концертну залу. На галерею для фотографій київського мера. У четвер «Лавра» вдавала з себе ювелірний завод.

Ремесло створення одягу професіоналізується з кожним днем — 19–річні гнучкі хлопчики і вперті дівчатка–снобки наперебій пропонують на світових подіумах то мінімалізм, то пістряве етно, і що прикметно, однаково успішно продають і те, й інше. Але в акваріумі марнославства втрату титана помітять усі — учора в своєму паризькому будинку вночі помер Ів Сен–Лоран, останній великий кутюр’є золотого століття моди, який уперше влаштував дефіле під музику (до цього моделі ходили під цокіт власних підборів), вперше одягнув жінок у брючні костюми, вперше сказав: ах, яка сексуальна жінка в смокінгу, вперше очолив великий Дім моди — самого Крістіана Діора — в 21 рік. Загалом Ів Сен–Лоран віддав моді понад 40 років життя.

У Словаччині є одна романтична культурна традиція — освячувати нові книжки і навіть компакт–диски. Якщо видавництво презентує роман про кохання, його поливають (освячують) шампанським, якщо про війну — посипають гільзами, і так, відповідно до теми, знаходиться «свята вода». Книги української дослідниці Голодомору Валентини Борисенко «Свіча пам’яті», її аспірантки Олесі Стасюк «Деформація культури в роки Голодомору» та збірник матеріалів міжнародної наукової конференції до 75–х роковин Голодомору в Україні (Пряшів, 23 листопада 2007 року) в посольстві України в Словацькій Республіці освячували зерном. Символ більш ніж промовистий.

У Музеї мистецтв Богдана та Варвари Ханенків уперше в України відкрилася передаукціонна виставка Sotheby’s. Дебют — 23 лоти російських та українських живописців, які входять в сейл аукціону російського мистецтва, що відбудеться 9, 10 та 12 червня в Лондоні. Найдорожчі роботи — «Натюрморт із фруктами» (1912—1913 рр.) Наталі Гончарової (естімейт 2 — 3 млн. $, прогноз — 4—6 млн. у. о.), подарований колись художницею французькому поету й художньому критику Гійому Аполлінеру, та рання робота Марка Шагала «Алла» (1909—1910 рр.) ( початкова ціна — 1,4 — 1,8 млн. $, прогноз — 3–4 млн.).

Проект Міністерства культури і туризму «Україна пам’ятає — світ визнає» продовжує свою місіонерську мандрівку світом. Щойно музиканти й історики повернулися з Амстердама й Праги. В цих двох столицях українські посольства виправили гнітючі враження від попередніх проявів вітчизняного дипломатичного менеджменту за кордоном, принаймні концертні зали були заповнені на 90%.

Такий масштабний проект — виконання «Панахиди за померлими з голоду» Євгена Станковича та наукові конференції з істориками на тему Голодомору–33 в Україні — справді перший державний захід за багато останніх років, і ефективність його залежить від координації зусиль Міністерства культури та Міністерства закордонних справ. На якомусь етапі чи в якомусь кабінеті цю ініціативу сприйняли як чергову спущену згори божевільну ідею й особливої уваги не звернули. Інакше як пояснити, що в тур за маршрутом Лондон—Амстердам—Прага понад 180 осіб вирушили у вихідні для цих країн дні, коли люди роз’їхалися за міста, і в політиків теж були міні–канікули?