Голодомор 1932—33рр. — справжній геноцид українського народу. Так думаю я, переживши цю сумну, надзвичайно важку і непоправну трагедію українського народу.

Родинна історія, яких є мільйони, про трагедію талановитої людини у СРСР не стає менш болючою, хоч невблаганно підтверджує істину про неможливість вільної творчості людини в тоталітарній країні.

Наприкінці серпня на традиційному засіданні методичного об’єднання вчителів історії та правознавства мені було запропоновано взяти участь у черговому всеукраїнському конкурсі «Вчитель року». Ця пропозиція не викликала у мене емоційного піднесення. Колеги-ветерани, якщо забажають, можуть від підлоги до стелі заклеїти стіни свого житла похвальними листами, грамотами, подяками.

Шановна редакціє газети «Україна молода»! Якось чув пісню «За Україну» на слова Миколи Вороного, репресованого комуно-сталінським режимом, так ця пісня наче писана для сьогоднішнього періоду. Тому пропоную опублікувати її у вашій газеті (і моїй також, бо передплачую «УМ» з дня її заснування і вже передплатив на 2015 рік) із рекомендацією Міністерству оборони запровадити її як маршову пісню в кожному підрозділі, в кожній роті.

Аналізую результати виборів. За Блок Петра Порошенка та «Народний фронт» виборці віддали майже половину голосів, причому порівну. Це значить, що переважна частина суспільства — за демократію, євроінтеграцію та проти одновладдя. Бажають, щоб влада була демократична та паритетна. «Самопоміч» та Радикальна партія вкупі мають понад 18%.

До шановної газети «Україна молода» звертається пенсіонер-геолог Анатолій Якович Шинкаренко, 77 років. Річ у тім, що в нашому місті з потугами можна знайти «Україну молоду». Газета буває тільки в кіосках «Укрпошта». Усі кіоски розташовані у центральній частині міста, біля Головпоштамту. Я проживаю за 3 кілометри від центру і добиратися по газету до пошти дуже незручно.

Читаючи останнi номери газет, слухаючи новини, доходжу висновку, що повертаємося у 1917 рік. У той час Україна була проголошена незалежною державою, але час був важкий. Для розбудови держави і зміцнення армії не вистачало коштів. У такий складний для держави час з’явилися Винниченко, Махно та їм подібні.

Напозір видається, що головна проблема в Києві — як би його ще грошенят підкинути на окуповані території. Своїм не платимо, а тим... Може, ще законодавчо встановимо для них премії за кожного вбитого українця? На ОДА поставили генерала. І чим запіклувався? Проблемами підконтрольних Україні територій?

Ми живемо в епоху, яка підкорюється нахабній атаці поборників комуно-російського шовінізму. Живемо в такий період, коли народні маси буквально засипають російською більшовицькою літературою, яку друкують на кошти цих народних мас.