Вибори, яких уже не буде
На вибори ніхто з нас не ходив і не збирався. Навіть саме запитання «За кого голосуватимеш?» у нашому випадку виглядало — смішніше нікуди. Наша дільниця — одна з тих, де вибори мали проходити безальтернативно. Вибирати мешканцям нашого села в Мінському районі пропонували тільки з одного кандидата. Пригадую, так було колись давно, в радянські часи, коли я жила в місті і була ще далека від права голосу за віком.
Хто ж цей єдиний кандидат у депутати парламенту? Колишній міліціонер, який нині очолює одну із сусідніх сільрад. Я знайома з кількома людьми, які працювали з нашим кандидатом у міліції. «Ну що, — запитала я їх тиждень тому, — звичайно ж, віддасте голоси за свого колишнього колегу?» Силовики вже встигли змінити місце роботи і тепер тільки сміялися. «Якби ти знала, який він тупий!» — тільки й відповідали вони. І теж не пішли на вибори.