Серце її не камінь...
Цю співачку — народну артистку РРФСР — пам’ятають люди середнього покоління, та й то з радянського дитинства, мабуть, молоді вже не ідентифікують її сріблясте сопрано і її пісні — «Стою на полустаночке», «Носики–курносики», «Мой милый, если б не было войны», «Старые слова», «Поговори со мною, мама», «Я не могу иначе», «Деревянные лошадки». Проте в 1970—80–ті роки вона була артисткою першого ешелону — урядові концерти, найголовніші «солянки», всі телевізійні фестивалі «Пісня року» — Валентина Толкунова була обов’язковою співачкою на цих заходах поруч із Львом Лещенком, Йосипом Кобзоном, Муслімом Магомаєвим.