Можливо, «Ім’я рози» і заслужено найтиражніша книжка Умберто Еко, але головний його твір — magnus opus, як казали латиняни, — другий роман: «Маятник Фуко» (1988). Шок-успіх літдебюту У. Еко вразив усіх.

Книжковий світ відзначив 30-річчя виходу одного з найвідоміших і водночас досі «не розгаданого» роману кінця ХХ століття «Ім’я рози» Умберто Еко (1980). Історія його дивна від початку й до сьогодні. Відомий в Італії професор семіотики (науки про знаки і значення), автор кількох спеціальних, активно цитованих науковцями книжок, раптом запропонував видавцям... роман.

Три останні роки видавці наполегливо позиціонують Андрія Кокотюху як історичного белетриста. Видавців зрозуміти неважко: нині тематика з нашої воєнної минувшини різко пішла вгору. А тут якраз і нагоджується пан Кокотюха, котрий береться чи не за будь-яку пропозицію, навіть коли «вона мені не завжди подобається», — зізнається наш автор в інтерв’ю Ірині Славінській (33 герої укрліт. — Х.: Фоліо, 2011).

У західному книжковому світі останні роки усталилася добра традиція — відзначати ювілеї лонґселерів. Гучно справили тридцятиріччя першодруку «Імені рози» Умберто Еко, й українські видавці долучилися цього феєрверку — 2013-го харківське «Фоліо» перевидало роман в новій авторській редакції. Далі надійшло двадцятип’ятиріччя виходу «Алхіміка» Пауло Коельйо.

В останньому Всеукраїнському рейтинґу «Книжка року» роман Володимира Шовкошитного «Боривітри» (К.: Український пріоритет, 2014) посів сьоме місце серед 94-х номінованих творів жанрової літератури. Це — третя частина історичної саги «Кров — свята», про яку наша газета писала 24.10.2012.

Коли до рук потрапляє перша книжка поета, критичні очікування прості, якщо не сказати примітивні. Ті спроби — ніби сходи на ще вільній від бур’янів весняній грядці: добре видно, де елітне зерно, де ординарне; де клон чи несподівана мутація, а де й просто той самий бур’ян, що — як знати — добре мімікрує під культурні рослини.

Родова ідентифікація — коренева тема письменства: східні епоси, Гомер, Мойсей. Найяскравіші зірки літературного ХІХ сторіччя — під цим знаком. У ХХ-му вивченням механізмів фамільної пам’яті перейнялася наука: міфологи, етнологи, соціологи, історики. «Усна історія» та «історія повсякдення» перетворилися на самостійні дисципліни. А під совєтами буяв регрес.

Зима 2014-го заскочила зненацька всіх українців. Усе пішло не так, навіть у законспірованих експериментаторів. Найбільше шоковані, либонь, були різні суспільні локатори: філософи, політологи, літератори. Злетіли всі програми усвідомлення, не підтримували жодної знайомої логіки. Комп’ютер видавав дивні тексти, де майже не було дедукції, а лише хронологія емоцій і настроїв. Заговорили про з’яву «нової літератури».

Номінація «Хрестоматія» усе ще лишається найбільш непередбачуваною на українському книжковому ринку: видання класики хоч і рясно виходять упродовж усіх років незалежності, а проте до систематизованого відтворення канону (вітчизняного і світового, у перекладах) ще далеко. Тому-то більшість новодруків у топ-списку з’являються з поміткою «вперше».